ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

«Хорватський досвід повернення окупованих територій заслуговує на увагу», – експосол України на Балканах Олександр Левченко

15 Грудня 2019
«Хорватський досвід повернення окупованих територій заслуговує на увагу», – експосол України на Балканах Олександр Левченко

1995 рік був нелегким для Хорватії. Недавно вийшовши зі складу Югославії, переживши війну і економічну кризу, республіка лише починала ставати на ноги, не маючи навіть повного контролю над своєю територією: частину хорватських земель, Західну Славонію, контролювала невизнана Республіка Сербська Країна (РСК). Сербсько-хорватське протистояння нагадує відносини України з Росією: так само дві частини колишньої імперії. Однак серби прагнули до відновлення «єдиної й неподільної», а хорвати – до повної незалежності…

Про балканський конфлікт і хорватські уроки для України кореспондентам АрміяInform розповів Надзвичайний і Повноважний посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010−2017 роках Олександр Левченко.

Медіаманіпуляції й роз’ятрені старі образи – як казус беллі

Пане Олександре, чи є схожість балканських подій з війною на Донбасі?

– Після розпаду Югославії серби, які компактно проживали в Хорватії, проголосили утворення Республіки Сербська Країна. Ухвалили конституцію і створили власні органи влади. Ватажки хорватських сербів одразу заявили про бажання приєднатись до Сербії, стверджуючи, як погано живеться в оточенні хорватів. На Донбасі ситуація схожа на балканську, бо «керманичі» окупаційних адміністрацій не приховують прагнення стати суб’єктом РФ.

На Донбасі ситуація схожа на балканську, бо «керманичі» окупаційних адміністрацій не приховують прагнення стати суб’єктом РФ

Упродовж століть в України був так званий старший брат – Росія. У хорватів у історичному плані ситуація відрізнялася. Вони були у складі Австро-Угорської імперії, і серби на пропозицію Відня переселялися до Хорватії, аби боронити кордони імперії від нападів турок. Коли у 1914 році почалася війна Австро-Угорщини із Сербією, то серби з Хорватії і Боснії були в австрійському війську й воювали проти сербської армії.

– Однак на початку 1990-х ситуація докорінно змінилася…

Так, із початком розпаду Югославії президент Сербії Мілошевич робив усе для її відновлення. У цьому йому активно допомагала Югославська народна армія та серби з Хорватії і Боснії, які здебільшого виступали за збереження зв’язків із Белградом.

Оскільки на теренах Хорватії проживало більше 12% сербів – мас-медіа з Белграда, передусім телебачення, почали інформаційне маніпулювання свідомістю людей. Цілодобово лунали жахливі розповіді про хорватів, які у Другу світову проголосили Незалежну Державу Хорватія, були союзниками Гітлера й масово кривдили місцевих сербів. Свою роль зіграв й релігійний чинник: серби – православні християни, а хорвати – католики. Тож белградські ЗМІ почали використовувати історичне минуле й закликали сербів до помсти за давні образи. Своїм промивали мізки буцімто «у Загребі знову фашисти-усташі прийшли до влади і повторяться масові вбивства сербських родин». Пропаганда й заклики до повстання спрацьовували.

– Війну проти України Росія почала за схожим інформаційно-пропагандистським сценарієм…

– Кремль реалізовував його за допомогою зомбування жителів Криму і Донбасу. Коли ж, одурманені російською пропагандою, «патріоти» Донбасу виступили проти «бандерівської хунти», ФСБ і ГРУ Генштабу РФ одразу взяли їх під опіку. Далі події розвивались безпосередньо під їхнім контролем. У Криму відкрито відбулася інтервенція й згодом російська окупація. Усіх прихильників України російські пропагандисти назвали фашистами. Для них фашист – ворог. Тому його можна вбивати, грабувати, і не буде жодної відповідальності. Це – калька 1990-х на Балканах. На Донбасі й в Криму більшість людей православні. Але Москва і тут знайшла вихід: переслідувала прихожан Київського патріархату й інших церков, натомість возвеличуючи Московський патріархат й Кіріла.

На шостому році цієї неоголошеної РФ війни проти України, що забрала понад 13 тисяч життів українців, залишаються симпатики так званого «руського миру». Серед них політики, пересічні громадяни, представники шоу-бізнесу й інші… У Хорватії теж були прихильники «Великої Сербії»?

– Серед хорватів таких не було. Той конфлікт мав яскраве міжнаціональне і міжрелігійне забарвлення. Пропаганда працювала у парадигмі: хто свій, а хто чужий. В Україні конфлікт має світоглядний характер. Борці за «русский мир» виступили проти української більшості, яка сприймає європейські цінності й бачить Україну частиною об’єднаної Європи. У цьому сенсі ситуація у нас простіша, бо людина за життя може неодноразово змінювати світоглядні принципи. Утім, віру й національність – дуже рідко.

Є ризик широкої агресії під прикриттям гасел «захисту російськомовного населення»

Хорватія звільнила окуповані території, вдавшись до військової операції «Буря» за кілька днів. В Україні лунають пропозиції використати хорватський досвід у деокупації Донбасу. Яка ваша думка?

– І Українська держава, і міжнародне співтовариство одностайні: вирішити проблему Донбасу та Криму можна лише дипломатичним шляхом. Це – аксіома. До речі, влітку 2014-го частину Донецької і Луганської областей теж звільнили військовим шляхом. Нині – час мирної реінтеграції.

Однак хорвати відвоювали свої землі…

– Росія – не Сербія, а Путін – не Мілошевич. Белград, хоч і підтримував сербів, проте не в тих масштабах, як це робить Москва. Сербія не мала таких можливостей. Сербію і більшу частину Хорватії, захоплену сепаратистами, в одному місці поєднував вузький коридор уздовж річки Сава. Він міг прострілюватися у випадку проходження ним важкої військової техніки. У нас 400 кілометрів неконтрольованого українсько-російського кордону, через який РФ регулярно постачає зброю і боєприпаси бойовикам. На більшій території Хорватії не було регулярних сербських військ, за винятком окремої ділянки вздовж кордону. Її і повернули мирним шляхом. Мілошевич не ризикнув широко задіяти армію, що перебувала на сербській території, коли тривала визвольна операція «Буря». Тоді як на окупованій частині Донбасу російські військові присутні, утворивши організаційне ядро «армійських корпусів».

Гадаєте, Путін чинитиме інакше?

– Звісно. Прикриваючись гаслами «захисту російськомовного населення» і «утисками Україною жителів Донбасу» він застосує російську армію у разі масштабного нашого наступу.

Держава-агресор усвідомлює: чим більше українців стануть росіянами – тим краще. У класичному розумінні Путіна – це привід для початку війни під гаслом «захисту своїх громадян»…

На жаль, поки сили між двома арміями нерівні. Росія невипадково роздає громадянам України, насамперед на Донбасі, паспорти РФ, спрощує процедуру набуття російського громадянства, оголошує українців так званими носіями російської мови… Держава-агресор усвідомлює: чим більше українців стануть росіянами – тим краще. У класичному розумінні Путіна – це привід для початку війни під гаслом «захисту своїх громадян»…

Окремі політичні сили не бачать загроз для України у разі надання так званим «Л/ДНР» широкої автономії й перетворення нашої держави з унітарної на федеративну…

– Росія є федеративною здебільшого на папері, жоден суб’єкт не може вийти з її складу. Чечня спробувала, але всім відомо, що вийшло. Федеративність РФ полягає лише в можливості будь-якої країни чи території доєднатись до неї. Кремль про це відкрито не говорить, утім зрозуміло: Путін мріє розширити російські кордони. Згадаймо, хоча б 2014-й. Із захопленням Криму Держдума миттєво проголосувала за приєднання півострова до РФ. Щодо федеративного устрою України і автономії Донбасу, то вони не передбачені Мінськими домовленостями.

Натомість говорять про особливий статус Донбасу. Дехто вважає, що ці повноваження можуть блокувати будь-яке рішення Києва про вступ до ЄС чи НАТО…

– У Мінських угодах про особливий статус жодного слова. Усі повноваження визначатиме ухвалений нашим парламентом закон. «Мінськ» передбачає додаткові повноваження територіальним громадам на тимчасово окупованих територіях, що виписано у примітці до згаданої угоди і не є загрозою для української державності. А от надання широкої автономії Донбасу реально – небезпека для нашого суверенітету.

Міжнародна Перехідна адміністрація може ефективно контролювати усю тимчасово окуповану територію

Сьогодні багато говорять про мирну реінтеграцію, однак далеко не всі українці розуміють, як це відбуватиметься…

– Реінтеграція – досягнення миру і повернення тимчасово окупованих РФ територій. Своєрідним планом мирної реінтеграції можна вважати і Мінські угоди. Проте для їх реалізації бракує механізму імплементації. Ним могло б стати рішення про направлення на Донбас Миротворчого контингенту. Його може ухвалити Радбез ООН у формі резолюції, як колись зробили в Хорватії.

– Олександре Михайловичу, які функції виконувала б Міжнародна Перехідна адміністрація?

МПА керувала б військовим, поліцейським і цивільним компонентами місії, зосередивши у своїх руках повноту влади. Зі свого боку органи ОРДЛО мали б підпорядкований характер. Мандат місії доцільно виписати на всю тимчасово окуповану територію терміном на рік із можливістю продовження. МПА, зокрема, могла б встановити ефективний контроль над усією тимчасово окупованою територією, неконтрольованою ділянкою українсько-російського кордону, демілітаризувати регіон (відповідно до п. 10 Мінської угоди роззброїти незаконні збройні формування і контролювати виведення іноземних військ та найманців).

– У такому випадку Україна буде стороннім спостерігачем, не маючи можливості впливати на ситуацію?

Не зовсім так. Саме український Уряд надає дозвіл на контроль миротворцями над 400 кілометровою ділянкою кордону. Наприклад, із входом на окуповану частину Донбасу миротворчих підрозділів створять умови безпечного здійснення грошових переказів із України, виплати пенсій тощо.

– Повернімось до ймовірної резолюції Радбезу ООН. Усі її рішення ухвалюють колегіально і одноголосно. Знаємо, що там засідає і представник Росії…

У цьому і проблема. Росіяни можуть заблокувати будь-яке рішення Радбезу. Нам потрібно переконати всіх членів ООН, насамперед Ради безпеки, що місія іде на Донбас тільки аби допомогти виконати всі пункти Мінських угод. Якщо Москва торпедуватиме відповідне рішення, тоді міжнародні партнери переконаються: РФ проти документа, який підтримали лідери країн «нормандського формату». Для блокування відповідної резолюції ООН Москва має піти на величезні політичні й іміджеві втрати з можливістю посилення проти неї санкцій. У разі російського блокування треба завжди мати план «Б». Він у нас є. Ми можемо активізувати новий формат – країн-підписантів Будапештського меморандуму. Крім Донбасу, на обговорення слід виносити і питання про деокупацію Криму.

Хорватська влада амністувала бойовиків

– Пане Олександре, назвіть деякі пункти плану мирного врегулювання ситуації у Хорватії?

Вони схожі до статей Мінських угод. Хорватська влада амністувала бойовиків. Узагалі Хорватія за час війни провела три амністії, вважаючи його ефективним інструментом деморалізації частини бойовиків. Звісно, що амністії не підлягали особи, які скоїли військові злочини. Також Хорватія підтримала проведення на тимчасово окупованих територіях виборів до місцевих органів влади. Звісно, за своїм законодавством і тільки після завершення процесу демілітаризації, який проконтролював оонівський контингент. Згодом ухвалено закон, згідно з яким території компактного проживання сербів отримували особливий статус. Він мав більше економічний характер, ніж політичний. Передбачав усебічну підтримку внутрішніх й іноземних інвесторів. Звільняв від податків бізнес, який створював засоби виробництва і працевлаштовував населення. У політичному сенсі створили Раду громад тимчасово окупованих територій. Хорватський досвід деокупації заслуговує на увагу…

– Уявімо: Радбез дає «зелене світло» виконанню усіх пунктів, про які ви розповіли, і місцеві вибори на Донбасі відбулися. Що далі?

По-перше, на місцевих виборах на тимчасово окупованих теренах мають проголосувати і внутрішньо переміщені особи, які звідти виїхали. Їм слід забезпечити право проголосувати в Україні за місцем тимчасового проживання. По всій Україні мають запрацювати виборчі комісії і голоси внутрішньо переміщених осіб додають до підрахунку з волевиявленням на тимчасово непідконтрольній території. Далі, після формування місцевих органів влади, Перехідна адміністрація ООН готує передачу влади українському Уряду. Це займе до року. За цей час відновлять наші прикордонні й митні пости на всій ділянці кордону, які на початку функціонуватимуть спільно з міжнародними поліцейськими. Крім цього, вводитиметься в обіг гривня, розпочнеться зміна шкільних програм гуманітарного блоку…

– Ви прихильник Мінських домовленостей. Втім, в Україні є і багато противників…

Нагадаю, що над імплементацією положень цього документа працює «нормандський формат». Із відповідних заяв Радбезу ООН альтернативи йому не бачать. Відмовившись від Мінського меморандуму, досягнутого 5 років тому, Україна залишиться наодинці з російською збройною агресією і без підтримки міжнародного співтовариства.

Дякуємо за розмову!

Кореспондент АрміяInform

Кореспондент АрміяInform
Стежте за нами в Instagram
Інтерв`ю, Новини