Інформаційне агентство Міністерства оборони України
UA

Як на полі бою «примарою» стати

9 Листопада 2019

Злитися із темрявою та нічною тишею — вижити й перемогти

На відміну від, приміром, розвідників або спецпризначенців, не всі наші вояки мають достатній вишкіл пересування поза межами укріплень уночі чи в негоду. А це — свого роду мистецтво, яке поєднує самобутні знання, маскування, безшумну ходу, командну поведінку і правила поводження зі зброєю та спорядженням.

Втім, у цьому мистецтві існує базовий набір простих правил, доступних кожному.

Уявімо, приміром, що вночі або в негоду у вас виникла екстрена потреба витягти із сусідніх позицій пораненого побратима, посилити хлопцями атакований ворогом блокпост, підкинути сусідам боєзапас. Але — для цього потрібно вийти пішки за межі ваших до сантиметра вивчених укріплень й просуватися до цілі малознайомою і деінде прострілюваною місциною.

Ризикнете? Ну, звичайно ж, так. Утім, ризики повинні бути розумними.

Не знаючи броду…

AFP / ANATOLII STEPANOV

Насамперед згадайте, що на шостому році війни ваші командири навчилися гарно влаштовувати взаємодію із сусідніми підрозділами. А це, серед іншого, передбачає й намічені маршрути підходів один до одного. Тому — ніякої дурної самодіяльності! Дійте тільки за його командою.

Командир дав добро, маршрут вам доведений. Тепер ви, зі свого боку, самі корегуєте рух до об’єкта. Пам`ятаємо — надворі глупа ніч, шанс збитися з дороги великий. Тому прямувати до цілі треба за наміченими, добре помітними орієнтирами, відстань до яких і між якими визначена заздалегідь.

Також завчасно треба знати про ділянки, де ворог вас може побачити за допомогою радіолокаційних станцій рухомих об`єктів, тепловізорів і приладів нічного бачення. Залежно від цього і визначається порядок руху групи: на яких ділянках можна пересуватися в повний зріст, а на яких зігнувшись або повзком.

Вирішили з командиром, як він вас за необхідності підтримає вогнем підрозділу? Взяли все необхідне? Запам`ятали паролі із сусідами і способи зв`язку? Повторили сигнали й команди рухами рук для взаємодії між собою? Намазюкали обличчя фарбою?

Тепер щільно підганяємо спорядження, гопцюємо на місці для контролю, щоб нічого не брякало й не рипіло. Готуємо зброю для ходи й швидкого відкриття вогню. Виходимо з бліндажа й чекаємо, доки очі звикнуть до темряви…

Тепер — у путь!

Рухайся, немов кішка

Ніколи не задумувались, чому поступ навіть маленького песика чутно завжди, а кота — ні? Начебто у того й другого на лапах подушечки, однакова вага… Відповідь проста — вони по-різному ставлять ті лапи на землю.

Тому перша вимога до безшумної ходьби — до постановки ніг на землю. Крок у такій ходьбі є коротшим звичайного. Ступня опускається на землю легко, обережно. Саме як у кішки.

Ногу краще ставити на носок, повільно переносячи масу тіла на всю ступню. Передня нога мовби промацує простір, щоб можна одразу ж її підняти, якщо ви натрапили на предмет, який може спричинити гучний звук.

Шум у ході зазвичай виробляє п’ята, особливо там, де на землі валяються палиці, гілки, каміння. На таких місцинах слід робити крок, ставлячи стопу на ґрунт зовнішнім ребром.

По грузлому і багнистому ґрунту рухаються короткими, швидкими кроками, щоб стопи не встигли глибоко у нього увійти й не «чавкали». Ногу варто ставити на всю ступню, балансуючи рукою, не зайнятою зброєю.

Пересуваючись по камінню, щебню, через руїни будівель у населених пунктах, передньою ногою спочатку намацують тверду точку опори і поступово переносять на неї вагу тіла. Наступний крок робимо тільки після прийняття стійкого положення усього тіла.

Рухаючись високою травою, неглибокою водою, рекомендується вище піднімати ноги і ставити їх на землю з носка (не буде шелесту та плеску).

У лісі кроки теж коротшають і ногу ставлять на землю м’яким намацуючим рухом. Якщо навкруги багато хмизу, перш ніж зробити крок, треба розсунути його носком. А відводячи убік гілки, що перегороджують шлях, треба не кидати їх, а, притримуючи, поволі повертати в колишнє положення. Тоді вони не «гомонітимуть».

На снігу менш за все шуму виробляють лижі й снігоступи. За їх відсутності стопи слід обмотати м`яким та пухким матеріалом. Але рухатися все ж бажано тільки в періоди, коли можна маскувати створювані вами шуми під звуки перестрілки, проїзду потяга, прольоту літака тощо.

Останнє правило стосується всіх попередніх порад.

Командна робота

Залежно від обставин, умов місцевості, погоди і віддалення до об’єкта, зв’язок і управління всередині групи здійснюють найпростішими й завчасно оговореними сигналами.

Поблизу противника застосовують безшумні сигнали дотиком руки, або, при достатньому освітленні, жестами. На значному віддаленні від ворога можуть подавати команди пошепки. Відтак, триматися треба найкомпактніше. Це важливо і для того, щоб хто-небудь від групи не відбився й не заблукав.

На закритих від ворога ділянках допустиме застосування невеличких хімічних джерел світла (ХДС) різних кольорів на потилицях шолому ведучого і замикаючого строю. Член групи, який у темряві відступить убік чи відстане, зможе легко повернутись у стрій, зайнявши у ньому визначене місце.

Всі сигнали жестами рук слід подавати трохи вбік від своїх тулуба й голови, бо на тлі камуфляжу побратими сигнал просто не побачать.

Головне — кожен член групи повинен чітко знати свої дії при зіткненні із противником: хто з ким працює в парі, хто, як і кого прикриває вогнем, шляхи відступу групи тощо.

Направляючим має бути чоловік із найкращим нічним зором, слухом і пильністю, незалежно від звання й посади. Кулеметники, як правило, йдуть у тилу групи. Є шанс, що ви забредете прямо в лапи ворога. Кулемет прикриє.

Від укриття до укриття

Це найбільш грамотний і прихований спосіб переміщення. Навіть на найрівнішій місцевості є невеликі горби й западини. Досягши одного з укриттів, намічаєте шлях до наступного, тим часом дослухаючись до сторони противника та контролюючи обстановку. Потім виконуєте черговий швидкий кидок, запобігаючи вогню по вас снайперів або мінометів ворога.

Залягати після кидка спочатку бажано не за саме укриття, а поруч з ним. Потім вже заповзати за нього або в нього. І навпаки: перед початком нового перебігання треба відповзати від попереднього укриття й починати рух із неочікуваного для спостерігачів та снайперів неприятеля місця. Це важливо, бо снайпер завжди попередньо наводить зброю на приблизну точку вашого останнього залягання, скорочуючи час на прицілювання та відкриття вогню.

При заляганні замість того, щоб падати на землю чи на коліно, слід якби «стікати» на землю — повільно, як мед з банки. Пояснення: людське око реагує на різкі рухи переміщуваних предметів у кілька разів дужче, ніж на плавні й повільні.

Злитися зі звуками ночі

Звуки вночі розносяться набагато краще, ніж удень. І це — ваша велика завада. Але навколишня дика природа виробляє багато різних фонових шумів. Забудьте про сигнали посвистом чи ударами. Маскуйтеся під тло, практикуючи, приміром, серії легких клацань язиком або шипіння, копіюючи, хто здатен, голоси нічних птахів.

І знову таки, старайтеся рухатися тільки в періоди, коли можна «розчинити» створювані групою шуми під звуки перестрілки, проїзду потягу, прольоту літака, пориви вітру тощо.

Обходьте будь-яку воду, якщо можливо. Кожен звук над водою лине вздовж русла на багато сотень метрів.

Теж стосується лісистих ділянок місцевості. Листя на деревах чудово екранують звук і перенаправляють його у всіх напрямках. Противник почує вас набагато раніше, ніж побачить у заростях.

Лайфхак