Інформаційне агентство Міністерства оборони України
UA

«Однокласники» зійшлись на полі бою. Т-64 VS Т-72

25 Листопада 2019
«Однокласники» зійшлись на полі бою. Т-64 VS Т-72

Морозного ранку 12 лютого 2015 року стався бій між танковими підрозділами української і російської армії. На Донбасі під Логвіновим три Т-64БМ «Булат» танкової роти Олександра Мороза зіткнулися з групою російських Т-72Б3. Першими відкрили шалений вогонь росіяни. У результаті прямого влучання в один із Т-64 спрацювала система активного динамічного захисту «Ніж», яка не тільки врятувала життя екіпажу, а й зберегла боєздатність панцирника як бойової одиниці. Упродовж 20 хвилин, попри хитрі маневри противника, «Булати» знищили три машини ворога не втративши жодної своєї.

Вирішальне значення механізму заряджання гармати

Обидва типи машин цього бою є модернізованими варіантами танків радянської доби.

Т-64 розроблено на початку 1960-х на Харківському заводі транспортного машинобудування. Він одразу став основним танком сухопутних військ. Харківчани створили дуже вдалу і складну машину, яку могли випускати тільки на підприємстві розробника. Інші танкові заводи колишнього СРСР її виробляти не могли. Перші серійні зразки надійшли в армію у 1963 році.

Т-72 – основний танк Росії, своєю появою зобов’язаний Т-64, оскільки сімдесятдвійка є його простішою і дешевшою версією, яку в 1973-му прийняли на озброєння під назвою «Урал». Не фахівець обидві машини розрізнити здатен не одразу, оскільки зовнішньо вони дуже схожі.

У 2014 році, коли РФ розпочала військову агресію, в бою зіткнулися практично танкісти радянської школи. Наші екіпажі й окупантів добре знали про всі переваги та недоліки згаданих танків.

Із плином часу ми і росіяни модернізували свій танкопарк – у нас з’явився БМ «Булат», який якісно відрізняється від перших зразків. РФ свою сімдесятдвійку востаннє модернізувала 2016-го. На перший погляд особливої різниці між машинами немає. Здається, що ТТХ дуже близькі, але за прискіпливого вивчення виявляється, що різниця таки суттєва.

Бойова маса танків майже однакова. «Булат» – 45 тон проти 46,5 тон у опонента. Екіпажі складаються з 3 осіб, гладкоствольні гармати 125-мм калібру з дуже близькими характеристиками, які використовують керовані ракети.

Т-72Б3 має в боєкомплекті керовані ракети 9М120 «Свирь»», «Булат» –керовані ракети «Комбат». Обидва боєприпаси з тандемними бойовими частинами і дальність ураження цілей у росіянина, за ідеальних умов, до 4 км, наша ракета добиває до 5 км. Боєкомплект росіянина – 45 пострілів проти 36 в українця. Може здатися, що більше – то краще. Але на практиці все по іншому. В бою вирішальне значення має механізм заряджання гармати. Так от, у Т-72 він на 22 постріли, а в «Булата» – на 28. Заряджання механізму боєприпасів, залежно від навичок екіпажу, займає від 17 до 22 хвилин у «харківчанина» проти 20-26 хв. в «Уралу».

Швидкість пострілів теж різна – зумовлена особливостями механізму заряджання. Досилання снаряда в росіянина відбувається у два етапи, тоді як у нашого танка в один. Тож у результаті швидкострільність «Булата» – 8 пострілів на хвилину, а у Т-72Б3 – лише 6. За ручного заряджання боєприпасів у гармату цей показник у «Булата» 0,8 постріла на хвилину проти 0.7-0,5 у опонента. Швидкість стрільби ракетами в різних умовах у «Булата» – 1 постріл/хв. із ходу, та 1-2 з місця у Т-72Б3 тільки вдень, і з місця – 1 постр/хв.

Український механізм заряджання досконаліший, простіший і економічніший у виробництві.

Командир російського танка вночі знає тільки те, що бачить навідник

Важливий елемент конструкції танка – протимінна стійкість механізму заряджання при підриві на міні, через що відбувається деформація дна корпусу. В Т-72Б3 за деформації днища на 8 мм механізм перестає працювати, коли в українського танка відмова станеться за деформації не менше 55 мм. Виходячи з цих показників, висока чутливість механізму заряджання в росіянина значно знижує спроможності виживання в бою.

У «Булаті» гільзи після пострілу складаються в автомат заряджання, а в Т-72Б3 через спеціальний лючок викидаються назовні, що може становити небезпеку для піхоти супроводження.

Танки оснащені додатковим озброєнням – зенітно-кулеметними установками 12,7 калібру, але керування у них різне. У Т-72Б3 воно зовнішнє: командиру слід відкрити люк, вибратись назовні, де єдиний захист – легкоброньований щиток. Імовірність ураження від стрілецької зброї і осколків дуже висока. У «Булата» закрите (дистанційне) керування кулеметом. Командир не ризикує, застосовуючи його.

Система управління вогнем і прицільні комплекси теж мають суттєві відмінності.

У навідника російського танка є два приціли – ТПД-К1 та багатоканальний «Сосна-У» білоруського виробника, оснащений французькою тепловізійною камерою другого покоління, за допомогою якого вдень і вночі виявляють цілі на відстані до 3,5 км.

Командир танка використовує приціл ТКН-3НК із електронно-оптичним перетворювачем другого покоління, що забезпечує дальність спостереження вночі до 500 метрів (вдень до 2500 м). І спостерігаючи поле бою на обмежену відстань, він не може видавати цілевказівки навіднику, адже саме командир має спостерігати за навколишньою обстановкою через свої прилади, знаходити цілі й обирати черговість їх ураження. У російському танку вночі командир знає тільки те, що бачить навідник.

На «Булаті» останніх модернізацій встановлені нові системи управління вогнем та прицільні комплекси 3-4 покоління, які є в кожного члена екіпажу. Комплекс 1А45, за допомогою якого командир ідентифікує цілі вдень до 4 км, вночі до 1 км. Але Україна виробляє танковий панорамний комплекс ПНК-6, який можна встановити на «Булат» і надати можливість виявляти цілі вночі на відстані 4 км у широкому діапазоні і до 8 км – у вузькому за різних погодних умов. Командир «Булату» має систему «Дубль», завдяки якій він може відкривати вогонь з гармати. У російських Т-72Б3 такою системою оснащено незначну кількість танків.

Наша машина має і прилади навігаційної апаратури «Базальт» та систему інтеграції керуванням боєм. А у складі системи управління вогнем є тепловізійний канал, що значно поліпшує бойові спроможності екіпажу.

Український механік-водій має прилад нічного бачення, який не тільки «документує» зображення, а й передає його на командний пункт чи іншу машину.

Нічого подібного в оснащенні російського танка немає.

Їхня «Штора» безсила проти сучасних боєприпасів

Для кращої живучості обидві машини оснащені комплексами динамічного захисту (ДЗ).

На Т-72Б3 встановлюють ДЗ «Контакт» або «Релікт», в українській машині використовують «Ніж» і «Дуплет». Комплекс «Контакт-5» збільшує стійкість бронеплит від 70 до 120 мм, «Релікт» – від 105 до 170 мм. Такий захист не здатен захистити навіть від радянських зразків боєприпасів із дистанції 1500 метрів. Водночас комплекс «Ніж» збільшує стійкість бронеплит із 500 до 750 мм за фронтального ураження, що підвищує здатність протистояти сучасним боєприпасам.

На «Булаті» передбачено оснащення комплексами: оптико-електронного придушення КОЕП «Варта», який захищає від усіх видів російських керованих ракет і активного захисту «Заслон» для захисту від бронебійно-підкаліберних снарядів, які знищуються на підльоті до машини.

Т-72Б3 озброєний КОЕП «Штора», що безсилий проти сучасних боєприпасів. У планах росіян оснастити свої машини комплексом «Арена», розробленим у 1980-ті. Попри модернізацію, його так і не позбавили ключових недоліків.

Обидві машини мають активний та пасивний захист. У «Булата» – екрани по бортам і навколо башти з фронтальної й бокових частин. У Т-72Б3 бортовий захист аналогічний, а додатковий захист башти відсутній. Проте росіяни оснастили корму корпуса і задню частину башти додатковими решітками захисту від кумулятивних снарядів. Таку ідею, напевно, слід застосовувати і на «Булатах». До того ж в Україні успішно випробувано комплекс «Щит-64» – поліпшену версію «Ножа».

Наші «кінські» сили – витриваліші

Силова установка на нашому танку останніх версій представлена двигуном 5ТДФМА потужністю 1050 к/с – із компактною конструкцією і значно меншим за розміром від російських. Є одна дуже важлива особливість – російські двигуни в умовах жаркого клімату або значного часу спекотної погоди помітно втрачають в потужності, бо мають охолодження вентиляторного типу. За температури за бортом +35 градусів і тривалої роботи, двигун втрачає третину «сили». Українські двотактні танкові двигуни таким не хворіють, оскільки в них застосовано ежекційну надійнішу систему охолодження,

«Булат» має допоміжну силову установку ЕА-10 потужністю 10 кВт, завдання якої – забезпечити роботу всіх систем при вимкненому основному двигуні. В російського «однокласника» такої установки немає.

Ходова частина Т-72Б3 важча на 2 тони від «булатівської». Катки в «Булата» значно менші за розміром. Легка ходова забезпечує високий рівень виживання при підриві на міні. Руйнування ходової амортизує вибухову хвилю, поглинаючи вибуховий імпульс, завдяки чому мінімізує його вплив на екіпаж і деформацію корпусу. Про таку особливість застосування легких гусениць та малогабаритних катків знали ще в радянські часи. У полігонних умовах на мінах підірвали Т-64 та Т-72. Після підриву екіпаж Т-64 досить швидко (через 40 хвилин, втративши два опорних катка та 9 ланок трака гусеничної стрічки) відновив машину власними силами і продовжив виконувати завдання. Т-72 так і залишився нерухомим.

Завдяки вузьким та малого діаметру каткам на розпушеному грунті «Булат», повертаючи, легко його «продавлює» немов прорізаючи. Зі свого боку широкі й великі катки Т-72Б3 на такій місцевості на повороті згортають землю як бульдозер, отримують значний опір. У результаті танк заривається і нерідко добряче застрягає. Гусениці «Булата» мають краще зчеплення з поверхнею завдяки конструкції траків, які мають отвори, через які м’який і мокрий грунт витискається. У росіянина траки суцільні, вони забиваються землею, а за підмерзання грунту пробуксовують.

Радіозв’язок на Т-72Б3 забезпечує станція Р-168-25-У2 «Аквідук», яка працює в УКВ діапазоні. «Булат» оснащений двома цифровими радіостанціями – турецькою Асалсан і українською «Либідь К-2РБ» (ліцензійний варіант американських радіостанцій).

Екіпаж українського танка має сучасні шоломофони. Додатково він оснащений телефоном для комунікації з супроводжуючим підрозділом піхоти за принципом бездротового зв’язку. Навігаційний комплекс розробки українського підприємства дозволяє в режимі онлайн визначати місцезнаходження, прокладати маршрут із візуалізацією на мапі з функцією контролю відхилення. Візуалізує він і рух всього підрозділу, що дозволяє координувати пересування машини з іншими танками своєї роти. У комплексі з цифровою радіостанцією може працювати як автоматизована інформаційна система, що уможливлює обмін даними про виявленні цілі, перешкоди.

У російському танку немає сучасної супутникової навігаційної апаратури, адже в РФ в угоду масовості звикли до простоти й дешевизни.

За зовнішньою схожістю «Булата» і Т-72Б3 прихована велика різниця, яка робить ці машини дуже різними за бойовими можливостями.

«Булат» має потужнішу вогневу міць завдяки вищій швидкострільності та її точності, дистанційному керуванню додатковим озброєнням, яке дозволяє вберегти танкіста від зайвого ризику. Також наш танк має сучасніший комплекс динамічного захисту й досконалішу протимінну конструкцію корпусу та ходової.

Силова установка «Булата» дозволяє в польових умовах замінити двигун із трансмісією швидше (від 3 до 6 годин) за Т-72Б3, де ця процедура триває в рази довше. Гарантійний моторесурс двигунів 5ТД і 6ТД «Булата» – 500 годин, а експлуатаційний до 800 годин незалежно від кліматичних умов. У російського В-92 цей показник не перевищує 200 годин, за експлуатації в спекотному кліматі, а в умовах сильного запилення – і того менше.

«Булат» здатен долати водні перешкоди глибиною до 1,8 метра без підготовки, оскільки оснащений системою «Брод». Такої системи російські екіпажі не мають і для подолання водної перешкоди їм треба витратити годину на підготовку машини.

Але слід зазначити: якою б довершеною конструкцією не був танк, головним є мотивація і навички екіпажу.

Стежте за нами в Instagram
Інфографіка, Озброєння та техніка