ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Колишній командир батареї 44-ї артилерійської бригади капітан Вадим Карбовський: «Піт артилерії береже кров піхоти»

18 Листопада 2019
Колишній командир батареї 44-ї артилерійської бригади капітан Вадим Карбовський: «Піт артилерії береже кров піхоти»

Нинішня війна, яка триває на Сході України, за словами військових експертів, переважно артилерійська. За статистичними даними, понад 90% поранень – саме осколкові від артилерійського вогню – міномети, гармати, гаубиці, реактивні системи. Тож що вона являє собою на думку офіцера-артилериста? Про бої під Дебальцевим у 2015 році для АрміяInform розповів колишній командир батареї 44-ї артилерійської бригади капітан Вадим Карбовський.

Щоб потрапити в армію, довелося напрошуватися

– Отже, з чого почалася ваша військова справа? Наскільки я розумію, ви не кадровий військовий…

Я не кадровий військовий. Призваний за мобілізацією у 44-ту бригаду. Базова освіта – математична. Закінчив Чернівецький державний університет, нині він Національний. Там і пройшов військову кафедру. Ніколи не думав, що вона згодиться. На кафедрі вивчали Д-30 – це добре відома гармата 122-мм. Вона працює майже на 360 градусів з невеликими винятками в прицілах.

– Як для вас почалась війна?

Почалася вона на Світлодарській дузі – у лютому 2015-го. Якраз на час закінчення боїв під Дебальцевим. Ми прикривали вихід з Дебальцевого наших хлопців. Тоді згадалася відома приказка, що «піт артилерії береже кров піхоти».

– Це ми вже трохи забігли вперед. Давайте спочатку: весна 2014 року. Щойно відгуркотів Майдан, захоплено Крим. Що тоді відчували? Чи гадали, що закінчиться все великою війною, чи обійдеться…?

Тоді взагалі дуже мало хто думав про велику війну. Всі сподівалися на краще. Але…

До війни я був приватним підприємцем і проживав у Івано-Франківську. Коли розпочалися бойові дії, прийшов до військкомату. Але… там не змогли знайти мою справу і сказали, що не можуть призвати. Тож довелося самому її відшукати. Що зайняло трохи часу – до четвертої хвилі мобілізації – 20-го січня 2015-го. Це мало такий вигляд, ніби я сам напросився.

Навчання тривали на Яворівському полігоні. Та ми освоїли «Гіацинт-Б», що тоді знову відновили на озброєнні.

– «Гіацинти» – це 152-мм гармати. До речі, у чому різниця між «Гіацинтом» і «Мстою»? І там, і там – 152 мм?

Калібр «Гіацинта» – 152,4 – це дюймовий розмір. Ствол взагалі-то корабельний, просто він обрізаний. Важчий снаряд, гармата більш далекобійна і важча на 3 тонни. «Мста» – новіша розробка, легша, мобільніша. Щодо ураження, то «Гіацинт», особливо якщо це закриті позиції, ефективніший за рахунок саме потужнішого снаряду.

– Скільки важить осколково-фугасний снаряд «Гіацинта»?

54 кілограми. На вогневі позиції снаряди привозили в ящиках (снаряди, заряди й підривники насипали просто самосвалом). Усе треба було перенести, почистити, зарядити, вистрілити. Снаряд-заряд разом важать 110 кг. Тож, щоб вилетіло 54 кілограми, потрібно зарядити 110. Тобто приказка про «піт артилерії» – то не жарт.

– Що було найважче, найтяжче для вас як для цивільної загалом людини, яка опинилася в ситуації, коли треба відповідати не тільки за себе, а й за підлеглих і нести смерть на велику відстань?

Мені здається, немає різниці, ти цивільний чи кадровий військовий. З навчання найбільше запам’яталося, коли офіцери, які вже брали участь у бойових діях, приходили й розповідали нам не за програмою, а що буває у практиці. Це найбільше і відклалося в голові.

«Ми, як пожежники, постійно готові виїхати й загасити полумя»

­– Добре відомо, що артилерія – чи не єдиний рід військ, який не бачить противника, за винятком протитанкістів чи мінометників, які працюють, як кажуть, по «зрячій» цілі. Десь там, за обрієм, розташована якась ціль. Що воно таке – чи-то бліндаж, чи-то ВОП, скупчення народу, техніки…

Характер цілі ми знаємо. Адже для того, щоб вибрати максимальну ефективність ураження, слід знати характер цілі. Хлопці пройшли бойові дії з управління, коригування вогнем. Щоправда, у 2014–2015 роках вогонь коригувала переважно піхота. І розуміння в них, як правильно це робити, було дуже віддалене. Коригували по сторонах світу. Тобто, якщо для нього ближче, для мене лівіше – їм це тяжко пояснити. По сторонах світу – це зрозуміло всім. У нього є банальна карта, він розуміє, де в нього північ, де південь, і він говорить – південніше, північніше…

Я як командир батареї, маю сидіти на спостережному пункті і управляти вогнем батареї. Але на практиці так дуже рідко виходило… Нам доводилося або навчати піхоту в секторі нашої відповідальності, або мати своє КСП. У 2015-му ми його мали, коли стабілізувалася лінія фронту. І тоді почали застосовувати класичні схеми управління вогнем.

– Я чув про планшети з програмою «Армія SOS»…

Насправді є не тільки «Армія SOS». «Армія SOS» – це красиво і, напевно, просунутіше щодо програмування. Та є ще кілька інших програм, які допомагають обраховувати установки для стрільби, коригування вогню. Це дуже прискорює роботу офіцерів-артилеристів і виключає помилки. Людям властиво помилятися, особливо якщо стомлений. А помилки в артилерії дуже дорогими бувають.

– На яких відстанях доводилося працювати?

– Максимальна далекобійність систем, на яких працювали – 28.5 км. А робоча… Під Дебальцевим переважно була 26-28 км і менше. Спочатку були максимальні приціли, а потім, коли відходили – супроводжували вогнем. Стояли північніше Горлівки, на Світлодарській дузі. У середині лютого, коли підписали перемир’я, нас відвели. Але ми постійно виїжджали на чергування.

Колись запитали в одного нашого бійця, вже після відведення: «Вас же відвели, чим займаєтеся? Хлопці на нулі постійно під обстрілами, а ви прохолоджуєтеся». І дуже запам’яталася його відповідь: «Ми, як пожежники, постійно готові виїхати і загасити полум’я». Але з березня практично не працювали, бо «наш» калібр під забороною.

Фарба не обгорала, але стволи були червоні

– Але все ж таки, якщо ви після Дебальцевого практично не працювали, що запам’яталося з тих боїв найбільше? Наскільки пам’ятаю ті дні, там були випадки, коли, як кажуть, артилеристи скаржилися, що навіть фарба на стволах обгорала. Було таке?

Фарба не обгорала, але стволи були червоні. Інколи навіть страшно було снаряд досилати, бо незрозуміло, як він за такої температури поведеться…

– Це ж скільки снарядів випускали за хвилину?

Максимальна швидкострільність 6 пострілів на хвилину. Але коли йде постійна робота, такий темп тримати неможливо. Я не засікав – трохи не до того. Але намагалися максимально швидко виконувати завдання. Ми ставили загороджувальний вогонь. Усе було ритмічно, завдання уразити цілі – колонну чи ще щось таке, не було. Ми витримували темп, щоб крізь загороджувальний вогонь жодна падлюка не проповзла. Тому якоїсь такої швидкострільності не прагнули досягти.

– Чи доводилося займатися контрбатарейною боротьбою? Якщо можна, розкажіть про це докладно…

Взагалі наша система – дуже потужна зброя. В основному її застосовують при контрбатарейній боротьбі або в загороджувальному вогні. Контрбатарейна боротьба – означає, що треба швидко стати до бою, точно вистрілити і швидко, за змоги, відійти. Бо з того боку теж люди стріляють, теж хочуть вразити цілі і їм теж жити хочеться. Такі двобої недаремно називають дуелями – тут хто перший, хто точніший, той і ціліший. Особливо немає про що розповідати… Батарея – така ж ціль, як і будь-яка інша. Єдине, що є особливості – вона може дати відповідь. Тому тут треба бути максимально обережним, знову ж таки, обирати вигідні позиції.

– Хто обирав позиції? Розвідники чи командири батареї?

Командир батареї несе повну відповідальність за особовий склад, майно і тільки він вибирає вогневу позицію. Розвідники можуть розвідати позицію – щодо загороджень, чи можна туди заїхати, чи ні. А вирішити тут може тільки командир.

Другорядних людей на війні не буває

– Отже, на батарею три вантажівки. Які, до речі, у вас вони були?

У нас – КрАЗи. Інші тягачі не підходили. Гармата важка – 10 тонн плюс боєприпаси. Скажімо так, тягнути 30 тонн не кожен автомобіль зможе. Тому з самого початку нас забезпечили новими КрАЗами.

– Водій артилерійської батареї – то важлива посада чи ні?

– Звичайно, важлива – потрібно виставити гармату в необхідному напрямку, швидко під’їхати, зачепити гармату. На навчаннях на ці моменти витрачали дуже багато часу. Водій має під’їхати так, щоб розрахунок гармати тільки опустив її на гак і все. А якщо взимку ожеледиця, а позаду 10-тонний причеп – тут не кожен водій впорається. Але наші справлялися.

– Тобто, коли кажуть, що в артилеристів немає другорядних членів розрахунку, це не перебільшення?

– Саме так. Взагалі я не знаю другорядних людей на війні. Навіть той самий кухар, від якого залежить дуже багато.

У навідника є своя робота, у номерів розрахунків – своя, і без зарядженого снаряда навідник нічого не зробить.

– Дякую за розмову.

Кореспондент АрміяInform
Стежте за нами в Instagram
Life story, Публікації