Інформаційне агентство Міністерства оборони України
UA

Кінорежисер Вадим Єрмоленко: «Війна – це лайно, піт та кров, у якій, можливо, народиться нація»

26 Листопада 2019
Кінорежисер Вадим Єрмоленко: «Війна – це лайно, піт та кров, у якій, можливо, народиться нація»

Режисер рейтингових ТВ проєктів «Шанс», «Дача», кліпмейкер Кузьми Скрябіна – Вадим Єрмоленко – з початком війни вирушає на фронт до одного з бойових підрозділів з особистою місією – бути поряд, спостерігати й допомагати, аби показати людей, яким завдячуємо життям. Але показати чесно, по-живому, з краплею іронії та смаком війни. Так з’явилися відзняті буквально з окопу документальні фільми «Хроніки 7 роти» та «На схід».

Ексклюзивно для АрміяInform кінорежисер погодився на інтерв’ю, в якому з притаманним йому гумором розповів про ідею створення фільмів, зйомки в реальних бойових умовах, епічних хлопців з передової і сучасне кіно.

«Назвався хронікером – мерщій на фронт»

– Вадиме Миколайовичу, ви знімали рейтингові ТБ-шоу, такі як «Шанс», кліпи Кузьми Скрябіна й багато інших телепроєктів та артистів. Що спонукало відійти від шоу-бізнесу й переключитись на тему війни?

– За фахом я кінорежисер. Працював на «Укркінохроніці», потім на «Мосфільмі». Коли Україна стала незалежною, повернувся в Київ. Але кінотеатри перетворили на ринки, знімати кіно, яке ніхто не бачить, сенсу не було. У 1997-му пішов на телебачення. Спочатку працював у «Новинах», потім створював «Весілля», «Шанс», «Дачу» і ще два десятки програм – здебільшого реаліті. Вони ближче до кіно. А коли почалася війна…«старий полковий кінь почув звук сурм»! Назвався хронікером – мерщій на фронт. Це норма – старі оператори хроніки, такі як Гольдштейн та Местечкін, пройшли всю Другу світову, бо це їхня робота – знімати хроніку. То ж для мене питань не було – їхати чи ні, бо «назвався груздем – лізь у короб». Проблема в іншому – як туди дістатися.

– І як, дісталися?

– Не одразу. 2014-го з продюсером Дмитром Пономарьовим (продюсер шоу «Все для тебе», нині кіно продюсер. – Авт.) відправилися у щойно звільнений Слов’янськ. Але на передову не потрапили. У 2016-му волонтер і кінооператор Сергій Тахмазов взяв із собою до танкістів – у другу лінію оборони. Потім рухалися місяць за місяцем, кілометр за кілометром, від танкістів до «арти», від «арти» до піхоти. Все ближче до лінії. Так опинилися під Донецьком на «Зеніті» на позиціях 72-ї бригади. Там дуже толковий пресофіцер. Тож за рік зняли фільм «Хроніки 7-ї роти».

– Цього року до Дня захисника України на великих екранах країни показували стрічку «На схід». Про неї мова?

– Ні. Це вже другий наш фільм з оператором і продюсером Сергієм Тахмазовим. Сиквел. Перший тільки-но закінчили монтувати. Ми робили його за кошти свої та друзів. Але гроші періодично закінчувались – то ми десь заробляли і продовжували роботу. Міркуємо, як і кому його показувати, бо прокат стрічки – не менш складна справа, аніж її виробництво, як з’ясувалося.

А коли у вісімнадцятому 72-га бригада зайняла позиції на Світлодарській дузі, поїхали знову «в гості» до 7-ї «шаленої» роти. І зняли там «На схід».

Продюсер і режисер Сергій Тахмазов

«На схід» – це колективний портрет молодої української армії

– Що надихнуло на створення цієї кінострічки?

– Зимова Україна з яблуками-льодяниками на деревах, стара жінка, що опікується котами та солдатами на передовій, молоді рум’яні хлопці з гострим українським гумором, які вкопуються в мерзлу землю й ховають у ній таких же молодих і сонячних… Настрій, «імпрессіон»… Враження від армії, що зав’язла в окопах незрозумілої війни, трагедія розпачу й теплий гумор братнього спілкування. Це колективний портрет молодої української армії. Портрет іноді іронічний, але чесний.

Коля і Андріївна. 2 тижні потому його не стало. Світлодарськ, 2018 р. Кадр з фільму «На схід»

– Герої фільму «На схід» не актори – реальні люди. Вистачало героїв?

– Ну це ж 72-га! До того ж «Шалена рота» «Бахмата» (старший лейтенант, тепер капітан Богдан Гарнага). Сам «Бахмат» – постать яскрава і епічна.

Він вкопався в землю перед Донецьком так, що його і «Градами» не викуриш. І хлопці його – теж досить епічні, навіть екзотичні. Гранатометник «Дід» (Андрій Глушко) з п’ятьма пораненнями, який несамовито вступає у нерівний бій з танками, які б’ють з-за терміналу. Старшина «Шерхан», Коля (Саїд), який жартома називає себе «заробітчанином» (мовляв, з тещою не ладить – тож у армії). Але ж він перший лізе під вогонь, це ми зняли. «Туман», «Швєд», Русецький, «Футболіст»… усіх не перелічиш – молоді хлопці, які йдуть в армію без пафосу, але з власних переконань, за покликом. Коли військовим підняли зарплатню, один молодий солдат розгублено сказав: «Навіщо? Ми ж не за гроші». За місяць він загинув. Його звали Денис Глова. Героїв вистачало. Про них і кіно.

– Як вам працювалося з досить норовливими, специфічними людьми?

– По-перше, я був не один. Продюсер фільму і оператор – Сергій Тахмазов – свій на фронті. Він опікується вже не одним підрозділом. Що б там не казали, без «волонтерів» не обійшлися б. І це скаже будь-хто в окопі чи в танку. Було багато «дірок» у нашій обороноспроможності – від пристроїв нічного бачення й батарейок, від медикаментів до автомобілів, від електроніки до інструменту. Тож такі люди, як Тарас Степура, Андрій Моруга («Кузнєц»), Тахмазов – на фронті у великій шані. Або ж Степура… Він під обстрілом рухається, мов на ранковій пробіжці на Оболоні. Я працював у тіні їхньої величі, а на мене працював їхній авторитет. Кажу без іронії та лапок.

Тарас Степура і (пес) Джонік під обстрілом. «Кадр з фільму «Хроніки 7-ї роти»

– Ви кажете «на фронті», а не в «АТО/ООС»? Це військова звичка?

– Ні, військові кажуть «АТО», їм так наказали. А я кажу – війна. Бо був там і бачив. І зняв. Кожен зробив свій вибір – чи це війна. І чия війна. Сотні есбеушників, що лишилися в Криму під «путіними» зробили вибір, працюють на окупанта. А хтось, як контр-адмірал Жибарев, не виконує наказ і виводить кораблі з Криму, чим рятує Український прикордонний флот. Війна – час вибору. До речі, кіностудія «Форпост» зняла фільм про Жибарева. Він так і називається – «Вибір».

«Ви знаєте, як знімають фільми про диких горил? Треба самому стати горилою»

– Документальне кіно ви знімали буквально сидячи в окопі. Скільки часу потрібно на це?

– Іноді рік (наїздами), іноді – кілька тижнів. Колись у 2015-му мені «завернули» військовий серіал «Волонтер». Редактор сказав: «Народ утомився від війни». Тож я взяв фотоапарат і поїхав знімати. Хоча би для історії.

«Бахмат» і режисер Вадим Єрмоленко. Фото з позицій

Ми ще не знаємо як саме покажемо «Хроніку 7-ї роти», але це, мабуть, єдина така стрічка-спостереження впродовж року за одним підрозділом.

– Так довго. Для чого?

–По-перше (сміється) … Ви знаєте, як знімають фільми про диких горил? Треба самому стати горилою, «увійти у зграю». Починав з того, що робив всю чорну роботу з хлопцями – рубав, тягав дрова, готував. І так, крок за кроком – зі штабу батальйону на КСП роти. Із КСП роти на позиції, аж поки не опинився під самим аеропортом. І ставлення до мене змінилося. Коли з людиною в бою побуваєш – ставлення назавжди міняється. Став своїм, до того ж я в очах солдатів – свідок, запорука того, що хтось бачить, як вони б’ються і гинуть, хай навіть не знімають… Як там… «на миру і смерть не страшна». До того ж – зі мною весело.

Гумор – це лакмусовий папір людини. Без гумору на війні – «глина»

– Багато військових чекають вас на передовій, бо ви привозите їм комічні короткометражки за їхньою участю. Це проєкт чи ваша ініціатива, і що за сюжети?

– Це хабар (сміється). Вже після першої поїздки монтую ролик чи мініфільм, аби солдати, офіцери бачили, що я роблю. Зазвичай це такий «капусник» – комедійний фільм закритого типу. Тільки для обраних. Для «Бахмата» я зробив кілька – «з «непечатною лексикою». Це гостро. Смішно і правдиво. Після цього мій «доступ» до окопів збільшується значно. Я бачу, що роблять вони, а вони знають, що роблю я. Відчувається взаємоповага. А ще шкода, коли цікаві й смішні кадри «пропадають». Такі «капусники» я робив про «Дачу», «Шанс», роботу на «Кінохроніці», на ТК «ЮТАР». Навіть два весілля зняв друзям у такому жанрі. Одне – для друга-офіцера. Гумор – це лакмусовий папір людини. Без гумору на війні – глина.

– Тобто – війна для вас – привід жартувати?

– Ні. Війна – це лайно, піт та кров, в якій, можливо, народиться нація. Але, коли сидиш у багнюці в окопі, і зверху летить на голову, вже нічого не залежить від тебе. І все, тільки його величність випадок… То ти можеш тільки розсміятись смерті в обличчя. І наші хлопці сміються, за те їх і люблю. І глядач це відчуває. Навіть у найсумнішому моєму фільмі «На схід» у залі кілька разів стояв регіт, наче комедію дивились. Так має бути. Згадайте фільми «В бій йдуть старі» чи «Пропалу грамоту». Крізь сито часу пройшли тільки ці «несерйозні фільми».

Глядач зробив свій вибір. Він ситий політикою і патетикою

– Ви плануєте знімати ще кіно про війну?

– Мені здалося, що тема реабілітації – найважливіша нині. На війні людина завжди під тиском, під загрозою, ламається інстинкт самозбереження, мораль змінюється, губиться сенс життя. Тому будь-який колапс (розлучення, безробіття, образа) у цивільному житті призводить до катастрофи. Це офіцер з нашої, «чорної» 72-ї бригади зарізав людину, котра образила його в черзі на маршрутку. Тому хотілося зняти фільм, який би за жанром нагадував реаліті. Або зробити щось таке періодичне, де в кожній програмі намагатися врятувати конкретну людину, і дати надію іншим. Статистика самогубств та психічних захворювань невтішна. І зараз я не про газетну статистику. А про «свою» – своїх знайомих бійців. На мою думку, все що їм треба – робота. Зайнятість і повага. Може, зроблю такий проєкт на телебаченні. Зрештою, я «творець проєктів» (Серед десятків авторських проєктів, у Вадима Єрмоленка є такі різнопланові, як «Дача», «ВІП–жінка» (5 канал), «Свідок» НТН, «Американський шанс» (1+1) й багато інших. – Авт.).

– Можливо, такий проєкт зацікавить Міністерство оборони?

– Буду тільки радий. Я вже допоміг прикордонникам. Ми навіть зробили пілот-шоу, яке вів Кузьма. Недавно його відновили й показували до річниці Андрія Кузьменка. З військовими навіть легше працювати. Все ж таки – дисципліна. Як каже «Бахмат», «В армії легше, ніж на весіллі. Сказав – і всі тебе почули».

–Чи потребує глядач воєнних фільмів? Гола правда, історії без прикрас та герої без пафосу. Чи все ж кіно зі спецефектами та закрученим сюжетом. Що більше сьогодні знаходить відгук у глядача?

– Тут два різні питання. По-перше, кіно – це індустрія. «Кінг Конг» коштував у 1970-х 4 млн доларів. А на рекламу витратили 8 млн. Тобто зняти – знімемо. І вже знімаємо, як би там «від війни не змарніли» наші телеексперти. Але слід вирішити – як, де і кому показати. Це широке питання. Кіно (як і армія) – лише частина суспільства. Без боротьби з корупцією і «роздержавлення» культури все лишиться там, де було. Не бачу сенсу створювати фільм за 40 мільйонів, який у прокаті збере 2 мільйони. Краще віддати ці гроші в армію, пенсіонерам.

– А як же глядач?

– Глядач має право на якісний продукт. І якщо робимо патріотичне кіно, то давайте його творити в десять разів більш крутим та розважальним. Справжній патріотизм – це цікаве кіно, рейтингова програма, у якій ти намагаєшся підтримати якусь ідею. Дати людям змогу задуматись і змінити себе та бачення світу, бо його змінюють тільки так – змінюючи себе. А знімати лайно, і казати «зате ж ідея яка!» – оце непатріотично. Як казав Кузьма: «Перш ніж фарбувати перила мостів у жовто-блакитний, ви спочатку наждачкою пройдіться по них, бо за тиждень повідлітає весь той патріотизм».

Глядач ситий політикою і патетикою. Мої військові друзі зовсім несподівано віддали перевагу гостросюжетному фільму «Позивний Бандерас», а не «Кіборгам». Я це пояснюю тим, що сюжет і діалоги життєвіші, а не такі патетичні, як у «Кіборгах». Тобто – глядач вимагає «жанрового» кіно.

– А яка Ваша думка?

– Моя думка нічого не варта. Я професіонал, повинен на екрані доводити – як треба… Хоча, я ж українець, то мені простіше розібратися в політиці й війні чи у футболі… Як і будь-якому українцеві.

АрміяInform дякує Вадимові Єрмоленку за цікаву розмову й бажає натхнення для нових творчих звершень!

Спілкувалася Марія Владіна

Стежте за нами в Instagram
MilitaryArt, Інтерв`ю, Новини