Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Кілька днів тому в Польщі місцеві спецслужби затримали колишнього бійця ЗСУ Ігоря Мазура. Підставою став спеціальний лист із Російської Федерації до польських силовиків, що нібито ветеран АТО причетний до бойових дій у Чечні.
Статут Інтерполу – не для Росії
Спочатку в ЗМІ навіть фігурувало повідомлення про те, що Ігор Мазур (позивний «Тополя»), є одним з лідерів УНА-УНСО, і він внесений до загальної бази Інтерполу як злочинець та терорист. На таких Інтерпол виставляє спеціальну «червону» картку, і поліція держав-членів організації повинна затримувати цю особу. Але насправді, з Росії до Польщі й ще кількох країн по лінії поліції направлено певний лист, на кшталт «оперативного орієнтування», де значиться, що певні особи з-поміж українців у 1994-2000 роках скоювали злочини у Чечні й, можливо, «Тополя» до них якось причетний. В Україні про цей циркуляр навіть могли і не знати.
Це розслідування росіяни розпочали у 2014 році й по ньому свого часу затримали політв’язня Миколу Карп’юка. До поляків це «орієнтування» взагалі надіслане лише нещодавно, у 2019 році.
Цей факт чудово свідчить, що розсилка подібних «орієнтувань» по лінії Інтерполу відверто містить ознаки зловживання Статутом організації, зазначив Глава українського бюро Інтерполу Василь Неволя, натякаючи на те, що представник Росії Алєксандр Прокопчук є віцепрезидентом і однією з найвпливовіших осіб у цій організації.
Користуючись цим, Росія застосовує «циркулярне інформування» певних країн, щодо цікавих їй осіб, тим самим нехтуючи основними положеннями статуту Інтерполу. «Адже статут організації забороняє державам-членам втручатися у справи військового, расового, релігійного і політичного характеру. Якщо це доводиться робити, то картки або циркуляр видаляють з системи, і людину більше не розшукують. Але ми не можемо гарантувати, що РФ припинить таку діяльність і дотримуватиметься правил Інтерполу. До речі, саме це завадило торік представнику Росії очолити організацію», – зазначив керівник українського бюро Інтерполу Василь Неволя.
Росія сподівається, що Ігоря Мазура екстрадують з Польщі на її територію, адже поляки мають виконувати міжнародні угоди й зобов’язання, прописані у подібних нормативних документах Інтерполу.
Але наразі ветерана АТО, який брав участь у відбитті російської агресії проти України, відпустили на поруки українського консула. Його не заарештували і запобіжного заходу не обрали. «Реакція польської сторони – адекватна. Гадаю, об’єктивно відреагує і Генеральний секретаріат Інтерполу – й інформацію про розшук Мазура видалять як таку, що не відповідає правилам організації. На це потрібно від доби до трьох. Максимум – тиждень», – вважає глава українського бюро Інтерполу Василь Неволя. – Після цього поляки можуть взагалі не розглядати цю справу в суді. Тому що для цього зникнуть підстави. Росії, найімовірніше, відмовлять у задоволенні запиту.
Найбільша небезпека для українців – РФ і колишні «радянські республіки»
Останнім часом на сайті Служби безпеки України з’явилось кілька повідомлень про те, що наші контррозвідники викривають різні провокації російських спецслужб проти наших громадян під час приватних візитів до країни-агресора. Українців затримують не лише під час поїздок до Росії, а й коли вони перетинають адміністративний кордон з анексованим Кримом та лінію розмежування з іншими тимчасово окупованими територіями. Зазвичай такі «затримання» скоріш виглядають як викрадення людей. Після цього погрозами і шантажем українців намагаються залучити до конфіденційної співпраці для виконання розвідувальних завдань на шкоду державній безпеці України.
Контррозвідка СБУ постійно застерігає співгромадян від намірів виїзду до РФ чи окупованих нею територій, оскільки ФСБ РФ широко практикує фабрикування звинувачень у скоєнні нашими співвітчизниками різного роду злочинів: «У зоні підвищеного ризику та уваги спецслужб РФ, – повідомляє СБУ, – перебувають насамперед військовослужбовці, представники органів влади і управління, правоохоронних та контролюючих структур, учасники АТО (ООС), активісти й члени національно-патріотичних об’єднань і рухів. Проте об’єктами протиправних посягань російських спецслужб на сьогодні є фактично всі без винятку громадяни України, які виїжджають до РФ чи окупованих територій».
Але не лише територія Росії становить небезпеку для наших громадян. Випадок із Павлом Грибом, якого затримали і викрали російські агенти на території Білорусі, – яскравий приклад того, що спецслужби Кремля можуть вільно працювати й особисто проводити операції із захоплення наших громадян на територіях багатьох інших держав.
У Росії на теренах колишнього СРСР та соцтабору ще залишилось чимало союзників, соратників, друзів і відвертих сателітів. До них відносять усі держави Організації Договору про Колективну Безпеку (ОДКБ). Це такі країни, як Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан. Росія – є гарантом і гегемоном у цій «організації», і тому її спецслужби діють скрізь, як у себе вдома. Про приклад із Грибом ми вже згадували.
Не меншу небезпеку для перебування наших громадян становлять й інші «пострадянські республіки» – теперішні суверенні держави, а саме: Молдова, Грузія, Узбекистан, Туркменістан, Азербайджан і країни Балтії – Естонія, Литва та Латвія. Всі вони залишились у зоні геополітичних інтересів Москви і тому в кожній з них існує доволі потужна мережа російських спецслужб. Ефективно протидіяти їй місцевим спецам доволі непросто.
Де ще в світі є «друзі Кремля»
Щодо інших країн, то серед них є такі, де росіяни почуваються комфортно. І мова навіть не про ті держави, керівництво яких тримається на російських «газо-рублях» й багнетах «їхтамнєтів», на кшталт Сирії, Лівії, Мозамбіку, Венесуели, Судану чи Центральноафриканської республіки. Є також дуже хороші «приятелі», які дозволять російським «спецам» працювати без перешкод і всіляко допомагатимуть їм. Це Північна Корея, Іран, Мексика, Куба, Нікарагуа, Болівія, Сербія, В’єтнам та Лаос.
Переважна більшість держав світу дотримуються міжнародних зобов’язань і умов договорів та статутів, як, наприклад, статуту Інтерполу. Саме з ними Росія планує «працювати» так, як і у випадку з Мазуром – ґрунтуючись на різних двосторонніх чи рамкових угодах.
Особлива небезпека, розповідають джерела з української контррозвідки, може очікувати на наших громадян у великих, так званих транспортних хабах – точках, через які транзитом люди прямують в інші пункти призначення. Це такі величезні «аерохаби», як Дубай, Гонконг, Джакарта, Пекін, та ще з десяток транспортних мегавузлів, де легко можна зробити так, щоб людина ніби «загубилась» у юрбі. Такі місця дуже підходять для того, щоб разом із місцевими силовиками, користуючись двосторонніми угодами про видачу злочинців, провести «операції» й викрасти, кого потрібно, та евакуювати в Росію. І лише потім, можливо, хтось розбиратиметься, законно чи ні діяли місцеві спецслужби і куди ж подівся затриманий. Крім того, чимало азійських країн орієнтовані на Росію, а дипломатичне спілкування з ними дуже тривале. І надія, що затриманого співвітчизника швидко звільнять чи хоча б дадуть дипломатичний і юридичний супровід, дуже мала.
Навіть відпочивати на іноземних курортах – значний ризик
Небезпека на українських громадян може чатувати навіть під час відвідин іноземних курортів. Свого часу російські спецслужби розробили відповідну програму, за якою можуть захоплювати за кордоном іноземців і таємно вивозити їх до РФ. «Це цілком реальні операції, які можуть втілити росіяни, – розповідає джерело з української розвідки. – Проте це стосується не всіх співгромадян, а лише тих, ким цікавляться російські специ (українські військові й силовики, представники органів влади та управління, члени національно-патріотичних об’єднань і рухів), ті, кого Росія може реально використати не лише як об’єкт для обміну заручниками».
Про наміри росіян чудово відомо нашим спецслужбам. Зрозуміло, що Росії потрібні лише певні особи, задля яких і сплановані непрості, ризиковані й доволі коштовні закордонні операції. Але й наші до такого розвитку подій, власне кажучи, вже готові. Перед кожним виїздом за кордон усі військові й інші силовики зобов’язані проходити інструктаж у відповідних органах військової контррозвідки. Під час такого інструктажу кожному повідомляється, чи існує саме для нього як для посадової особи або носія певної інформації небезпека потрапляння до російських спецслужб. Ґрунтовне переконання цих осіб у тому, що можливе їхнє викрадення – це не жарт, а цілком реально відпрацьовані операції російської розвідки, багатьох змусили відмовитись від єгипетських чи турецьких курортів.
Як доставити «об’єкт»?
«Викрасти особу, коли вона перебуває на закордонному відпочинку, значно простіше, ніж коли вона в Україні й займається повсякденними справами, – ділиться подробицями джерело з розвідки. – Особливо на курортах Туреччини чи Єгипту, які досить популярні й в наших співвітчизників, і в росіян та інших представників країн колишнього СРСР. «Специ» можуть досить просто наблизитись до «об’єкта», приховано виконати викрадення (способів існує безліч), і таємно вивезти».
Відправити «об’єкт» в Росію можна успішно із Сирії, яка межує з Туреччиною, чи з Лівії, яка має кордон з Єгиптом. Перевезти подібний «таємний вантаж» через такі кордони досить просто, адже їх контролюють на виїзд не так ретельно (а для росіян, ще й дуже лояльно). Крім того, і в Сирії, і в Лівії перебувають російські війська, і сюди, як до себе додому, літають їхні літаки.
Подібний «хаб» для відправки «вантажу» є і в Європі, скоріш за все – в Сербії, яка вірний соратник Росії і часто надає їй всіляку допомогу в таких «каламутних» справах. З Сербії досить зручно доправляти «об’єкт», якщо він викрадений на популярних у нас балканських курортах (Болгарії, Чорногорії, Албанії, і навіть Греції чи Хорватії). Розроблені навіть плани «евакуації» «об’єкта» з інших європейських країн, але це значно важче і ризикованіше, та й навряд чи коли-небудь вони викрадуть когось «дуже важливого» з Іспанії, Італії чи Франції. Щодо азійських курортів (Таїланд, Індонезія), то Росія там має кілька «союзників» з АСЕАН (Асоціації держав Південно-Східної Азії).
Усе це звучить дещо фантастично, як шпигунський роман, але випадки із затриманням Ігоря Мазура, викраденням Павла Гриба яскраво свідчать, що Росія не зупиняється перед обставинами, і якщо необхідно затримати чи викрасти українця десь з-за кордону – то вона це спробує зробити. Хоча агенти на кшталт «солсберівських петрових-боширових» працюють грубо і примітивно, але свій «брудний слід», такий, як вбивство Литвиненка чи отруєння Скрипаля, вони можуть залишити навіть у країні з досить високим рівнем безпекових заходів.
А щодо різних багатолюдних і мультинаціональних турецьких чи єгипетських курортів, то тут росіяни можуть діяти доволі успішно. Тож ніколи не треба забувати, що за сусіднім столиком ресторану в готелях Шарм-ель-Шейха чи Анталії можуть сидіти не «нафтовики з Сургута», а «чепіги-мішкіни» із ГРУ, які полюють за кимось з наших співвітчизників.
І допоки між Україною і Росією триває війна, маємо пам’ятати, що небезпека чекає звідусюди, навіть у країнах, як-от Польща, які всіляко активно підтримують нас у протистоянні з Москвою.
