Одним із напрямів його діяльності є забезпечення харчування для військовослужбовців. Також у сфері його відповідальності — речове забезпечення в нашій армії. Що вже зроблено за цей період…
Сьогодні в Міністерстві оборони України відбувся щоденний церемоніал вшанування полеглих українських військових. Дзвін Пам’яті пролунав вісім разів…
Один із загиблих цього дня — сержант 93-ї окремої механізованої бригади ЗС України Олексій Драган. Рідні загиблого на церемоніал до Зали Пам’яті приїхали з Дніпра. Дружина Юлія з донькою Софією з ніжністю згадують чоловіка та батька, а мати героя Любов Анатоліївна не стримує сліз. Нестерпний материнський біль і зранене серце. І вийти з того стану не кожен зможе.
…Командир відділення сержант Олексій Драган був великим патріотом, сильною і вольовою людиною. Залишив роботу, рідним і знайомим сказав, що «маленька доця росте, яку повинен захистити», поїхав на передову.
13 вересня 2014 року поблизу третього блокпосту біля Червоного Партизана Олексій потрапив під ворожий обстріл. В автомобіль, у якому перебував Драган із побратимами, влучили ворожі міни. На жаль, українські захисники загинули…
— Чоловік телефонував мені двічі щодня. Однак 13 вересня зв’язок із ним обірвався. Хвилювалася, чекала дзвінка… Наступного дня сама набрала Льошу, але відповіді не було. Усвідомлювала: сталося щось погане. Тіло загиблого чоловіка впізнала лише 21 день потому… Знаю, що той підступний обстріл влаштували терористи-бойовики з батальйону «Восток». Разом із моїм Олексієм загинули солдати Володимир Серебринський та Олександр Шевченко, — із сумом згадує вдова воїна пані Юлія. — Олексій був турботливим батьком і хорошим чоловіком. Досі крає серце думка, нехай би повернувся, навіть поранений, тільки був би живий і поряд з нами…
Напередодні загибелі Олексій дотримав слово, яке дав своїй маленькій Софійці перед першим відрядженням на Донбас: приїхати на кілька днів у відпустку та піти з улюбленою донечкою на свято Першого дзвоника.
— Татко мене любив, обіймав і називав «своїм курчатком». Пам’ятаю кожну хвилину, проведену з ним. Він виконав обіцянку. Приїхав з війни та повів мене в перший клас. Він на небі, все бачить і радіє за нас. Його фото завжди у моєму шкільному пеналі, — сказала одинадцятирічна Софійка.
За рік після загибелі батька донька отримала його заслужену бойову нагороду — орден «За мужність». Для неї — це ще одна згадка про героїчного тата, який у страшну для країни годину полишив спокійне життя, ставши на її захист.
