Інформаційне агентство Міністерства оборони України
UA

Сектор «А», літо 2014-го: російські «Смерчі», мобільний оператор «Білайн» та луганські надзвичайники

10 Вересня 2019
Сектор «А», літо 2014-го:  російські «Смерчі», мобільний оператор «Білайн» та луганські надзвичайники

АрміяInform пропонує вашій увазі третю заключну частину матеріалу про події у секторі «А» влітку 2014-го.

Наш співрозмовник, як і всі попередні герої, теж був безпосереднім учасником описаних нижче подій.

Співрозмовник розповів про допомогу проукраїнських мешканців Луганська та про удар російськими «Смерчами» по наших позиціях біля селища Побєда.

«…багато директорів, особливо в Луганській області, працювали на ворога»

— Нас виручило отримання станцій супутникового зв’язку оператора Data Group. Вони забезпечили телефонію на великій відстані без прив’язки до пунктів виділених каналів. Бо коли в 2014-му році українська армія почала замовляти канали «Укртелекому» в інтересах наших пунктів управління, виявилося, що багато директорів на місцях, особливо в Луганській області, працювали на ворога, — розповідає офіцер.

За його словами, українські зв’язківці каналами «Укртелекому» в Луганській області користувались дуже обережно.

— Треба згадати, що передавач Державної служби надзвичайних ситуацій на Луганщині покривав практично всю область. А служба оповіщення ДСНС, яка повинна працювати на захист населення, фактично працювала в інтересах ворога. На териконах вони виставляли своїх спостерігачів: Казанка-1, Казанка-2, Казанка-3 тощо. Це їхні позивні. Спостерігали за рухом наших колон: коли курява піднімається на дорозі, значить йде українська колона. А після цього — чекай обстрілів.

Офіцер зазначає, що покращилася ситуація, коли отримали перші шість комплектів радіостанцій Motorola.

— Сам комплект включає 52 станції та 2 ретранслятори. Наші фахівці зв’язку сектору «А» одними з перших стали ці радіостанції використовувати у повному функціоналі. Вони мають можливість програмування та роботи як у мережі, так і у форматі «точка-точка». Це дозволяє здійснювати управління більш приховано. Коли працювати у форматі «точка-точка», то навіть якщо радіостанцію захоплює противник, він її практично не чує.

Наші зв’язківці під обстрілами могли за 15 хвилин переналаштувати станцію!

— Коли активно обстрілювали Луганський аеропорт, то станції супутникового зв’язку були на вулиці, на тому місці, де можна спіймати «промінь». Апаратуру сікло осколками, і зв’язківцям доводилося під обстрілами відновлювати кабелі, антени, переналаштовувати станцію. До речі, у відеоінструкції вказано, що переналаштування станції супутникового зв’язку К-діапазону триває 3-4 години. Наші хлопці дійшли до того, що робили це 15-20 хвилин! Звісно, якщо дозволяли погодні умови і був час зорієнтуватись на відкритій місцевості.

За словами співрозмовника, нашим зв’язківцям допомагала така функція в радіостанціях, як віддалений моніторинг.

— Викликаєш людину, а вона не відповідає й не відповідає. Думаєш — чи вона жива? Набираєш певну комбінацію, підключаєшся до радіостанції і протягом 30 секунд прослуховуєш ефір і звуки навколо. Коли перша колона заходила до Луганського аеропорту, ми підключались до радіостанції офіцера, який керував колоною, і прослуховували. Чули, наприклад, що він керує боєм і тому немає можливості відповісти нам, або дістав поранення. Якщо було відомо, що радіостанція втрачена, то можна було її промоніторити, а потім вимкнути. До речі, противник наш так і робив. Коли ми захопили дві їхні БМД, я отримав завдання від керівника сектору зняти комплекси радіозв’язку з цих машин. Планували послухати їхні розмови. Але вони їх вимкнули.

«Олексій Сковородін загинув геройськи…»

Запитуємо, кого можна згадати з побратимів.

— Бійця з позивним «Гуцул» з батальйону «Айдар». Він взагалі не зв’язківець, але в його «Ниві» комбат тримав радіостанцію. «Гуцул» такі доповіді гарні робив, інформував нас. Навіть керівник сектору казав, що хотілося б йому з цим бійцем зустрітись, побачити, хто це такий. На жаль, під час боїв за 29-й блокпост айдарівець загинув.

Співрозмовник розповідає про помічника начальника зв’язку 24-ї бригади ЗСУ Олексія Сковородіна, який під час боїв за Новосвітлівку і Хрящувате на «Уралі» доставляв додаткові радіостанції:

— Завдання виконав і під час повернення назад підбирав поранених. У цей момент в їхню машину влучила міна. Олексій загинув. На завдання він визвався сам… Спеціаліст був класний. Завжди відстоював свою позицію, навіть з вищим керівництвом. Іноді ми з ним на підвищених тонах розмовляли через це. Переживав завжди за зв’язок. Порядний, відповідальний…

«Йди, бо він тільки твій голос розуміє»

Звісно, не обходилося і без кумедних випадків на війні:

— Я працював під позивним «Говерла». І от якось я вийшов на перекур. А черговий замість мене почав у ефірі доводити одному з офіцерів 80-ї бригади розпорядження керівника сектору. Той офіцер каже: «Це не „Говерла“! Я цю команду виконувати не буду». Командувач сектору мене гукає: «Йди, бо він тільки твій голос розуміє»… Коли я підтвердив все, офіцер погодився виконувати розпорядження.

«Якби російські артилеристи опустили на 1-2 градуси свої напрямні, то влучили б»

Офіцер розповідає, що на фронті майже одразу всі розуміють важливість перекритої щілини чи бліндажа.

— Коли розміщувались на місцевості і бачили, що таке «Гради», «Смерчі», то розуміли, що перекрита щілина, яка вирита буквально у 3-5 метрах від апаратної, сильно виручає… До речі, керівник нашого сектору до укриття заходив останнім. А перед ним заходив я.

У розмові згадуємо, що перший удар по базовому табору української армії біля селища Побєда був раптовим.

— Зранку, десь о 3:50. Якби вони (російські артилеристи — ред.) опустили на 1-2 градуси свої напрямні, то влучили б. Це були б найбільші втрати, яких міг зазнати пункт управління сектору. А так вийшов недоліт. Десь приблизно кілометр. До найближчого місця, звідки могли зробити ці пуски, було 100 кілометрів. А в «Смерча» дальність ураження — 70 кілометрів. Або вони використали додатковий ступінь, який дозволив летіти заряду на 120. Або, швидше за все, пускали зі своєї території… Там є такий виступ (на карті — ред.), можливо, звідти вони і завдавали удару. Тому що інформації, що росіяни перетнули наш кордон, не було.

Мобільний оператор «Білайн» проти ЗСУ

Під час спілкування торкаємося теми використання мобільних телефонів у зоні бойових дій.

— Коли ми захопили російські БМД, то побачили в одній машині ящик з-під боєприпасів. Всі мобільні телефони (російських військових — ред.) були в ньому, вимкнені, акумулятори окремо… Ми як у Лутугіному стояли, то покриття «Київстару» не було. А 20 серпня, коли РФ почала свої активні дії, різко з`являється мережа. Мобільний телефон, якщо функція автоматичного пошуку підключена, то він сам все знаходить. Пам’ятаю, всі такі задоволені були: о, одразу 4 смужки покриття! Насправді РФ на території України ввела мобільну базову станцію оператора «Білайн». Він на себе «підтягнув» мобільні пристрої, у яких підключена функція автоматичного пошуку мережі. І за рахунок цього на сканері ефіру противник побачив скупчення телефонів, за якими визначив, що в цьому місці хтось є… Одну з наших колон, що виходила з Побєди з увімкненими телефонами, зафіксував ворог і завдав удару.

На завершення дізнаємося, чи вдавалося нашим військовим спілкуватися з місцевими.

— Проукраїнські мешканці Луганська передавали нам, коли у їхніх житлових кварталах з`являлися пускові установки «Градів». Люди бачили, в який бік ворог хотів завдати удару, і попереджали нас, — закінчив офіцер.

Першу та другу частини цього матеріалу ви можете прочитати на нашому сайті.

Фото — з особистого архіву одного з бійців 80-ї бригади ЗСУ