Палата представників США на чолі зі спікером Джонсоном багато місяців до цього її блокувала, проте, зрештою, 20 квітня таки ухвалила довгоочікуване рішення. Тепер, після розгляду…
Кожний ранок військовий капелан отець Ігор Маяк розпочинає із відвідування приймального відділення військового госпіталю і там же закінчує день.
— Заходжу, вітаюся та обов’язково запитую про прибуття поранених воїнів, щоб до них зайти із добрим словом. Адже, на мою думку, хлопцям та дівчатам із передової вкрай потрібна увага. Вони ж не шкодують свого здоров’я заради миру в Україні, — розповів отець Ігор, військовий капелан Військово-медичного клінічного центру Північного регіону.
Отець Ігор прийшов до військового госпіталю в 2017 році за покликом серця як духовний волонтер. Допомагав армійцям, робив те, що підказувала совість. Йому виділили маленьке приміщення під капличку. Пройшов певний час. У палатах госпіталю познайомився із сотнями захисників України, і зрозумівши, що його допомога потрібна багатьом пораненим, вирішив там залишитися.
— Поступово став добиватися, щоб замість тісної каплички в госпіталі обладнали православний Храм. До мене прислухалися командири. Тож півтора року тому на першому поверсі головного лікувального корпусу ми відкрили досить просторе приміщення із олтарем і всім необхідним для богослужіння. Тут пацієнти можуть звертатися до Бога, пом’янути побратимів чи обговорити зі мною різні проблеми, — повідав військовий капелан.
Поза межами госпіталю отець Ігор турбується й про інших армійців та підтримує тісни зв’язки з волонтерами у всьому світі.
Справа в тому, що він є ще й старшим військовим капеланом Харківської єпархії Православної церкви України. Тому постійно відвідує різні військові частини, розташовані в області, організовує заходи щодо вшанування пам’яті воїнів, загиблих у різні роки за Україну.
— Не у кожному військовому колективі є капелан. Мене ж вистачить на всіх, хто потребує задоволення духовних потреб. Також я постійно на зв’язку із патріотами України та іноземцями, які хочуть допомогти пораненим. Приміром, знайомі канадці та італійці за три останніх роки переправили до Харкова багато інвалідних візків, різних приладів та медпрепаратів. Їхня небайдужість та щирість помислів окриляють і мене із місцевими однодумцями, — зазначив він.
До Військово-медичного клінічного центру Північного регіону часто потрапляють і представники інших вірувань, та це не заважає їхньому простому спілкуванню з отцем Ігорем.
— У мене дві вищі освіти та багатий життєвий досвід, яким я готовий поділитися. Іноді кінофільми обговорюємо, важливі історичні події, або ж рецепти смачних справ. Я прагну, щоб у мені люди, які поранені тілом, але сильні душею, бачили такого ж, як і вони, патріота. Добре слово сприяє швидшому одужанню поранених воїнів, — вважає він.
У задумі військового капелана Військово-медичного клінічного центру Північного регіону побудувати церкву ПЦУ, куди б могли вільно ходили і пацієнти госпіталю, і цивільні особи. На цю благородну справу командування медустанови теж погодилося. За місце обрали внутрішній двір госпіталю біля зовнішнього паркану, в якому потім зроблять ворота із виходом на вулицю Трінклера.
— Роботи із новою церквою буде чимало. Та вже знайшлися добрі люди, які пообіцяли допомогти. Проєкт зроблений та затверджений. Залишилися деякі формальності та трішки моєї наполегливості для остаточної реалізації задуму. Я вмію долати труднощі, адже все це заради людей, — поділився планами отець Ігор.
