Інформаційне агентство Міністерства оборони України
UA

Ціна перемоги в халхінгольських боях – 18,5 тисячі життів

4 Вересня 2019
Ціна перемоги в халхінгольських боях – 18,5 тисячі життів

До 80-х роковин завершення боїв на річці Халхін-Гол
(травень-вересень 1939 року)

Без Путіна

Першого вересня у Польщі відбулися заходи з нагоди 80-х роковин початку Другої світової війни, що почалися рано-вранці в місті Велюнь, жителі якого були серед перших жертв війни. На заходи запросили найвищих посадовців із майже сорока країн. Зокрема і Президента України Володимира Зеленського. А от президента Росії Володимира Путіна не запросили.
Глава канцелярії президента Польщі Анджея Дуди Кшиштоф Щерський зазначив, що його країна відзначає цю дату з представниками держав, які співпрацюють із Варшавою у забезпеченні миру на основі дотримання міжнародного права, поваги суверенітету інших держав та їхньої територіальної цілісності. «Порушення цих правил було ознакою агресорів 1939 року й залишається найбільшою загрозою миру сьогодні», – сказав Щерський.
Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр на траурному мітингу в Велюні визнав відповідальність Німеччини за розв’язання Другої світової війни і попросив вибачення у жертв війни та нацистського терору в Польщі. «Ми не забудемо і нестимемо відповідальність, яку поклала на нас наша історія», – сказав Штайнмаєр.
Те, що Путіна до Варшави не запросили, аналітики пояснюють тим, що офіційний Кремль не визнає, на відміну від Німеччини, роль Радянського Союзу у розв’язанні Другої світової війни і заперечує, що розпочав у Європі нову війну, відібравши в України Крим і розв’язавши збройний конфлікт на Донбасі.

Не запросили в Польщу поїхав до Монголії

Отримавши політичного ляпаса від Польщі, Путін поїхав до Монголії, де завершуються багатоденні врочистості з нагоди 80-ї річниці бойових дій на річці Халхін-Гол. У рамках цих урочистостей були навіть проведені спільні російсько-монгольські військові навчання «Селенга-2019». Кремлівська «Красная звезда» інформує, що учасники навчань змагалися в багатофункціональному багатоборстві: грали в мініфутбол, волейбол, баскетбол, перетягували канат. Потім відбувся парад у столиці Східного аймаку Чойбалсані, а «Русские витязи» потішили монголів у небі над пустелею Гобі. Завершилася прелюдія до візиту Путіна, звичайно, ходою «Безсмертного полку».
Що залишиться для лідера РФ? Як повідомляє Монгольське інформаційне агентство МОНЦАМЕ, акцент урочистостей перемістився в сомон Халх гол, де відбулася реконструкція боїв 1939 року. Путін же в Улан-Баторі поклав квіти до пам’ятника Жукову та зустрівся з лідером МНР  Халтмаагийном Баттулгой в юрті. Очікується підписання договору про стратегічне партнерство з Монголією.

Міф і правда Халхін-Голу

Основна і безсумнівна радянська версія подій на річці Халхін-Гол викладалася приблизно так: правлячі кола Японії давно вели посилену підготовку до вторгнення в СРСР і для цього здійснили захоплення території МНР, розраховуючи використовувати Монголію як вигідний плацдарм для реалізації своїх агресивних задумів — окупації Радянського Забайкалля і Далекого Сходу. Якщо вірити радянській, а потім і російській історіографії, то японці двома піхотними полками і частинами посилення, загалом трохи більше ніж 10 тисяч осіб, мали намір завоювати МНР і захопити радянські Забайкалля і Далекий Схід.
Насправді ж японцям ув’язуватись у збройний конфлікт з Радянським Союзом було вкрай не вигідно. На той час японська регулярна армія вже два роки вела війну проти Китаю, якому, до речі, активно допомагав технікою і живою силою СРСР. Існує ще одна версія, що бойові дії на Халхін-Голі носили випадковий характер і були зумовлені плутаниною в цьому районі з лінією кордону.
Та найправдивішим є факт, що з 1932 року Москва невпинно вимагала від радянського повпредства в МНР якомога швидше визначити лінію кордону саме в районі річки Халхін-Гол і висоти Номонхана. Причому радянське керівництво мало на увазі зовсім не визначення дійсно «правильної» лінії з формально-юридичного погляду, а саме закріплення за собою (інтереси «підопічних» монгол Москву не хвилювали) територій на схід від річки Халхін-Гол разом із панівними висотами. Іншими словами, Москві потрібен був плацдарм, оформлений документально.
Тому з літа 1935 року в умовах надзвичайної таємності починається перекидання в Монголію техніки, озброєння і підрозділів Червоної армії. Спочатку це окремі броне- та авіазагони, потім їх переформовують у полки і бригади, до літа 1936 року радянські частини об’єднані в групу. Наступного року на базі цієї групи був створений 57-й особливий корпус, який на початок 1939 року мав 32 тисячі військових.

Розстріл як улюблений метод Жукова у наведенні порядку

Вважається, що радянсько-японський конфлікт на Халхін-Голі розпочався 11 травня 1939 року. На той період Червона армія мала 30 стрілецьких і механізованих дивізій, 5-7 кавалерійських дивізій, 6-8 танкових бригад, та ще не менше ніж 24 авіаційні бригади. Танків у РСЧА (на Далекому Сході, в Забайкаллі та Монголії) було 4716, артилерійських знарядь – 5748, літаків – 2623. Особовий склад угруповання – від 450 до 570 тисяч осіб.
Перші бої для Червоної армії склалися вкрай невдало. Особливо жахливим були втрати в небі: за два травневі дні радянська військова авіація втратила 15 літаків і 11 льотчиків проти одного у японців. Не кращі справи були й у танкістів-яковлевців. Розгніваний Сталін виказував Ворошилову: «Мені потрібен такий командир, щоб він не просто розгромив японців, а люто порвав їх на шматки, щоб у них узагалі відпала охота йти на Північ». Таким командиром виявився командир кавалерійського корпусу Костянтин Жуков. До того ж із Москви прибула група досвідчених льотчиків, учасників війни в Іспанії у кількості понад 50 осіб, 11 із яких – Герої Радянського Союзу.
Саме з Халхін-Голу розпочалася кривава кар’єра Жукова. Розстрільні накази йшли щоденно. За спогадами учасників тих боїв, майбутній «маршал Побєди» розстрілював щодня десятки солдатів та офіцерів. Деякі історики називають кількість розстріляних – понад 600 людей. Жорстокість Жукова підкреслював у своїх спогадах і український дисидент генерал-майор Петро Григоренко, який теж брав участь у подіях на Халхін-Голі.

На монгольській землі вперше так рельєфно проявився радянський підхід до війни, до ціни перемоги, яку готова заплатити країна. Ця ціна – людські життя, яких величезна кількість, які нічого не варті й які можна покласти мільйонами, десятками мільйонів, компенсуючи людськими втратами якісь свої невміння, небажання та прорахунки

Чого лише вартий випадок, коли Жуков послав на японців танки без піхотної підтримки? Тоді обійшлося. А скільки було випадків у Жукова, коли «не обійшлося»? Як і фінська війна, так і бої на Халхін-Голі продемонстрували дуже важливу річ, із якої не було зроблено ніяких висновків: низький рівень військової підготовки від рядового піхотинця до вищого командного складу. Вислів «ми їх шапками закидаємо» перетворився на закидання трупами. Ще Манштейн писав, що принципи ведення бойових дій Червоною армією з 1941 до 1945 років ніяких змін не зазнали. Тільки кількісне нарощування давало змогу домагатися ефективних результатів.

Гірка пам’ять монгольської землі

У 80-х роках минулого століття під час служби в танковій дивізії, що дислокувалася поблизу Чойбалсана, мені доводилося кілька разів виїжджати в район Халхін-Голу, де колись точилися запеклі бої. Побував і в так званому бліндажі Жукова, на сопці Ремізова. Під час однієї з експедицій знайшли два підбиті БТ-5. У рембаті під час миття одного танка вимили людські кістки, пістолет і шкіряний планшет. Пізніше за номером на зброї було виявлено ім’я загиблого. Прах відправили до Запорізької області. Довелося об’їздити, іноді верхи на коні, всі пам’ятники Халхін-Голу, що були встановлені після закінчення бойових дій з гільз від снарядів та металевих діжок від пального. Їх на  відносно невеликому клаптику землі дуже багато.
Кілька десятиліть радянська історична література оцінювала втрати в конфлікті на річці Халхін-Гол таким чином: загальні втрати японсько-маньчжурських військ перевищували 60 тисяч людей, радянсько-монгольських – до 10 тисяч, тобто 6:1. Пізніше внаслідок уточнення фактів і розсекречення нових документів загальні втрати радянсько-монгольських військ стали оцінювати вже в більш ніж 18,5 тисячі осіб (серед монгольських цириків – 165 убитих і 401 поранений). Але і цю цифру не можна вважати остаточною.
Ще один гіркий факт Халхін-Голу: майже всі воєначальники, які воювали на монгольській землі разом із Жуковим, були потім розстріляні: командувач авіацією двічі Герой Радянського Союзу Яків Смушкевич, командувач армійським угрупованням Герой Радянського Союзу Григорій Штерн (уродженець Черкащини), маршал Радянського Союзу Григорій Кулик (уродженець Полтавщини) та багато інших.
Закінчення боїв на Халхін-Голі майже збіглося у часі з укладанням пакту Молотова-Ріббентропа. 57-тисячне угруповання Червоної армії завдало японцям суттєвої поразки. Історики вважають, що до того ж японці злякалися союзника СРСР – нацистську Німеччину.