Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Війна на Донбасі, яку спровокувала Росія, триває з весни 2014-го. Для врегулювання цього збройного конфлікту створено Тристоронню контактну групу, що працює в Мінську. Три роки тому сторони підписали рамкове рішення ТКГ про розведення сил і засобів на трьох ділянках: у Золотому, Петровському та Станиці Луганській. Це доповнення до протоколу від 5 вересня 2014 року, меморандуму від 19 вересня 2014 року і комплексу заходів з виконання Мінських угод від 12 лютого 2015-го.
Відтоді неодноразово намагалися розвести сили на цих ділянках, проте, якщо загалом, то процес так і не зрушив з мертвої точки. Після зміни цього року вищого керівництва держави розмови про розведення військ відновилися. Зокрема це питання нині наполегливо просувають і Україна, і РФ перед зустріччю в «нормандському форматі».
Перший крок із розведення військ зроблено на початку липня на Луганщині у Станиці Луганській. Він виявився більш-менш удалим. Наразі там тривають роботи з відновлення мосту поблизу КПВВ.
13 вересня представник України у ТКГ Леонід Кучма заявив: на наступному засіданні групи 18 вересня ухвалять рішення про остаточне відведення сил у Петровському й Золотому (Луганщина) і що є перспектива подальшого відведення військ. Але того дня дійти згоди щодо остаточних дат такого розведення не вдалося.
Командувач операції Об’єднаних сил генерал-лейтенант Володимир Кравченко зауважив, що підготовчі заходи з відведення військ тривають уздовж всієї лінії розмежування. За його словами, це завдання визначили начальник Генштабу ЗСУ, Міністр оборони і глава держави: «Ми до цього готові заради поліпшення життя наших громадян. Зрештою все залежатиме від дзеркальних дій з протилежного боку».
https://www.pravda.com.ua/news/2019/09/18/7226624/
Погодившись на відведення військ, сторони висунули свої умови. Найголовніші з них – припинення вогню на ділянці розведення і дзеркальність дій. Тобто наші війська і противник мають відвести сили й засоби на певні відстані. Під час такого відведення підрозділи ЗСУ мають залишити селище Золоте-4. Воно знову опиниться в так званій сірій зоні – смузі між сторонами, що ворогують.
Золоте до 2014-го входило до Первомайської міськради, а сьогодні це місто у складі Попаснянського району Луганщини. Воно складається з п’яти мікрорайонів-селищ, які виросли навколо шахт. У лютому 2015 року, коли «Мінськ-2» визначив лінію розмежування сторін, три з п’яти цих селищ лишилися під контролем України. Золоте-5 (Мар’ївка) захопили проросійські бойовики. Найскладніша доля дісталася селищу Партизанське (Золоте-4), що опинилося на непідконтрольній території між сторонами, що ворогують. Але українські військові швидко взяли під контроль майже всю його територію.
2016-го, коли сторони спробували відвести війська, ЗСУ вимушено відійшли з позицій у Золотому-4. Процес контролювали представники ОБСЄ, однак у 2018-му українська армія повернулася.
Успішно застосовуючи тактику зайняття нових ділянок, наші військові поступово захопили буферний терен і кілька населених пунктів «сірої зони». Суть цієї тактики у тім, що в «сіру зону» в межах видимості противника висувається штурмова група. Під ворожим вогнем бійці поступово окопуються, розширюють позицію до рівня спостережного пункту. Згодом – до взводного опорника. В умовах «Мінська» вибити з такої позиції можна тільки забороненим калібром…
Таким чином наша армія просунулася на кілометри, забираючи територію «сірої зони». Щодо Золотого-4, то його взяли під контроль без порушень «Мінська». Загалом на цій ділянці наші просунулися вперед на понад два кілометри, скоротивши відстань до противника до кількох сотень метрів.
Ці події відбулися у липні 2018-го. На «зачистку» населеного пункту і будівництво укріплень знадобилося майже три тижні.
Натомість ці дії призвели до значного зростання кількості обстрілів із боку противника і втрат серед наших бійців. Страждають і мирні мешканці, яких лишилось у селищі десь півтисячі. На схемах обстрілів, оприлюднених у ЗМІ, добре видно, де проходить лінія розмежування згідно з «Мінськом» і де вона є наразі. Противник навмисно обстрілює цивільні будівлі, бо наші позиції дещо ближче до нього. Таким чином він показує: «прилітає» сюди тому, що селище під контролем ЗСУ.
https://censor.net.ua/…/terorysty_z_ptrk_obstrilyaly_nasele…
https://espreso.tv/…/okupanty_obstrilyaly_z_granatometiv_zh…
Мешканці селища Золоте-4 налякані тим, що наших військових хочуть відвести. Кореспонденти Радіо Свобода, які навідали фронтове селище, розповіли про найбільші побоювання цивільних. Їх непокоїть імовірне заходження проросійських бойовиків і початок безкарності, самосудів над цивільними, які проживали поруч із військовими, підтримували їх. Люди бояться відсутності влади і комунікації з нею. У Золотому-4 й так складно з продовольством. Здебільшого тут живуть пенсіонери.
https://www.radiosvoboda.org/a/30176904.html…
Проте підстав для таких побоювань – мінімум. Готуючи відведення, наші військові врахували чинники, що вплинули на остаточне рішення. Передусім – рельєф місцевості. Спочатку і наші, і позиції противника розміщувались на горбах і панівних висотах. Біля Золотого взагалі дуже пересічений ландшафт – глибокі улоговини і яри з крутими й незручними для руху схилами. Варто взяти під контроль кілька доріг, і можна майже перекрити будь-яке пересування противника. Щодо Золотого-4, то селище розташоване в долині. Нашим військам, щоб зайти в нього, довелося спуститись нижче й зайняти незручне положення, коли противник перебуває на панівних висотах і контролює ситуацію зверху.
Тепер нам доведеться повертатись на раніше займані укріплення, які доволі вигідні з військової точки зору. Їх облаштували тоді, коли була змога вільніше рухатись. На те, що противник не почне відразу захоплювати покинуті позиції й населений пункт, говорить низка причин.
Перша: тоді йому доведеться спускатись у долину і потрапити в незручне становище, з якого його можна легко вибити. Бо тут усе пристріляне і підготовлене. Друга: якби ворог планував захопити Золоте-4, то він би це зробив ще 2016-го, коли наші вперше звідти відійшли. Йому вигідно тримати цей пункт як буферну зону, щоб наші не могли через неї підготувати наступ на Первомайськ.
Щоб на цій ділянці не було руху військ, спостерігачі СММ ОБСЄ здійснюватимуть моніторингову діяльність, а процес відведення контролюватимуть представники СЦКК.
Крім того, після відведення відстань між сторонами буде доволі великою – близько 5 кілометрів. Якщо якась зі сторін ігноруватиме домовленості і займе свої колишні позиції, то інша теж у такі ж терміни поверне власні. Шансів, що хтось встигне захопити чужу територію, зовсім обмаль. Та й на цей випадок і наші військові, і російські найманці підготували та пристріляли важке озброєння і резерви.
Тому ризики, що відхід від Золотого-4 здає його бойовикам, незначні. Навпаки, це ми тут можемо, користуючись фактором раптовості і складним рельєфом, вийти на околиці Первомайська. Противник це врахував і тому поки не поспішає на дзеркальне відведення на цій ділянці.
Відвід військ може створити зони безпеки, в яких працюватимуть різні організації для поліпшення життя людей, які живуть на лінії фронту.
За результатами репатріаційних заходів в Україну повернули 121 полеглого оборонця.
Під час бойової роботи на Запорізькому напрямку прикордонники спільно з бійцями 23-ї окремої бригади НГУ «Хортиця» виявили та знищили черговий комплекс дальнього візуального спостереження «Муром-м».
Протягом минулої доби, 27 березня, російські війська обстріляли територію 144 населені пункти у 17 областях України.
Чернігівський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури та визнав місцевого жителя винним у державній зраді й незаконному поводженні з бойовими припасами.
На Запорізькому напрямку фортифікації будують у три зміни. Зокрема, держава виділила 1,3 млрд з бюджету на зведення укріплень.
В одній із громад Дніпропетровської області ворожий дрон атакував автівку, є загиблий та поранений.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…