На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
Показ документального фільму «Вибір» стартував 22 серпня. Це стрічка про героя, який творив сучасну історію українського флоту, та війну, розв’язану не Україною, і про низку питань, які хвилюють українців. Це стрічка про людину і для людей.
Напередодні прем’єри автори «Вибору» режисер-постановник Юлія Трибрат і сценарист Світлана Єрмакова розповіли журналістам АрміяInform про його важливість для нашої держави, молодих українців, реалістичність сюжету й одвічні цінності життя.
Історія флоту через призму трагедії головного героя
− Із чим був пов’язаний задум написання сценарію та екранізації фільму «Вибір»? Що Ви відчували?
− Ю.Т. Історія створення фільму була не дуже простою. Спочатку це мало бути щось на кшталт реконструкції, відтворення тих подій, які відбувалися в Україні після оголошення незалежності. Але коли ми зі Світланою зіштовхнулися з потребою розкриття теми – постало питання персоналізації. Нам слід було знайти героя й відтворити цю проблему через нього. І такий персонаж знайшовся − адмірал Микола Євгенович Жибарєв. Під час спілкування з ним фільм вийшов на зовсім інший рівень – документальний.
Фільм «Вибір» – це стрічка про героя, який творив сучасну історію українського флоту, війну розв’язану не Україною, та низку питань, які хвилюють українців. Це фільм про людину і для людей.
Через призму особистої історії, через трагедію головного героя, ми висвітлюємо 25 років історії українського флоту. Але так як ми знаходимося в прокрустовому ложі певного хронометражу, звісно не могли торкнутися абсолютно всіх проблем Чорноморського флоту, тому показали деякі з них. Ми змогли відповісти на окремі питання. По перше – за яких причин розподіл Чорноморського флоту колишнього СРСР був саме таким. Чому Україна отримала стільки кораблів, а Росія отримала стільки? Ми зачепили і те, що ні я, ні мої ровесники не знали. Адже спочатку флот мав бути не винятково українським, а підпорядковуватися СНД.
І вчинок нашого героя висвітлив весь фактаж розподілу флоту на дві країни.
Нам також вдалося доступно показати те, як і чому ми втратили Крим. Що відбулося? Найбільшу частину, звісно, приділили особистості, проблемі головного героя.
Чи може людина народжувати зрадника?
− Який саме образ головного героя ви хотіли втілити на екрані? Чи вам це вдалося?
− Ю.Т. Нам вдалися дуже цікаві речі. Коли я тільки взялася за цей матеріал, наш герой був таким собі Тарасом Бульбою, із двома синами, кожен із яких обрав власний шлях у житті. Як ми знаємо, перед батьком постало питання – чи зможу я пробачити? Відповідь одна.
Для мене наріжне питання тут, і воно вийшло на перший план, таке: чи може людина народжувати зрадника? Ні, зрозуміло, вона не народжує зрадника. Не можна дитині цього вказати. Вона сама до цього якось іде, робить свій вибір. І зерном цієї помилки, є, можливо, хиба у вихованні, або якась інша життєва варіація. Але якось воно зароджується і народжує ось таку людину.
Під час перегляду фільму, сподіваюся, глядач відчує відповідь на запитання − чому так сталося?
Але найбільше для нас диво, яке сталося у виробництві фільму, це наскільки нам вдалося розкрити героя, наскільки він справжня людина, яких нині мало і з яких варто брати приклад.
Для мене дуже важливо, щоб фільм подивилася молодь. Не лише ті, хто має відношення до військових підрозділів, а й цивільні. Тобто ті, від яких нині залежить доля держави, яким її розбудовувати.
Ось є гарний приклад героя – людини, котра не покладалася на те, що за неї хтось щось вирішить. Вона вчинила саме так і тим вирішила свою долю й долю країни.
− Яка цільова аудиторія фільму?
− Ю.Т. Це широкий загал. Мені як творчій людині було б дуже важко розмовляти з військовими, бо не розуміюся на всіх їхніх тонкощах.
Але я, як і кожен із нас, – людина, теж щось відчуваю. І можу за допомогою різних інструментів виразності наблизити глядачів у залі до розуміння того, що відбувається, що відчуває герой, як він еволюціонує. Тому глядач може переглянути дуже багато патріотичного кіно, проте якщо воно вироблено для аудиторії, яка це не розуміє, то у залі пануватиме відчуження і брак співчуття.
−Л.Є. Хочу додати, що наш фільм не може залишити глядачів байдужими. Те, що на поверхні сюжету – це лише верхівка айсберга. Історія українського флоту, історія сучасного Тараса Бульби – це справді так.
Дуже хотіли, щоб головний герой, образ якого ми не модифікували, постав таким, яким є насправді. Жодних масок і кліше – нічого. Це людина честі, гідності, яка варта звання Героя України. І про це говорять у фільмі наші спікери. На жаль, Миколі Жибарєву поки не дали цього звання.
Як сценарист фільму хочу відмітити, що важливо, аби люди зрозуміли: цей фільм про цінність. Бо в кожного є власна ієрархія цінностей: щось основне, щось другорядне. Для когось головне – це мати, за яку людина здатна продати, навіть вбити батька, своїх дітей. Для когось головна цінність – це гроші. Заради них людина наважується на злочин.
У нашого героя головна цінність – це честь українського патріота. І його дії підпорядковані саме їй. А яка провідна цінність його старшого сина, якого ми – патріоти України − вважаємо зрадником, глядач дізнається тільки у фіналі.
І тут постає питання: чи маємо право судити цих людей? Чи розуміємо все, як є насправді? І патріотизм та гідність надзвичайно важливі. Ми хочемо цим фільмом допомогти молоді відчути це.
Це історія про цінності
– Ю.Т. На мою думку, ідеально, аби фільм переглянула молодь, яка здобуває професію військового, збирається вступати до військових вишів чи бажає йти на контрактну службу до Збройних Сил. Система цінностей – надважливо. У нашого героя найвища цінність – держава. І він поставив її вище за свого сина.
– Нервуєте перед прем’єрою?
− Ю.Т. Коли фільм відзняли, ми його показали у Міністерстві культури. Так, були переживання щодо оцінки, актуальності теми. Та найбільше нервую з того, як фільм сприйме публіка.
− Яких емоцій чекаєте від глядачів після перегляду?
− Ю.Т. Роздумів. Для мене найкраща реакція – коли люди висловлюють думки, враження, якими б вони не були. Позитивними, критичними, навіть агресивними. Проте найстрашніше – це байдужість.
Але, на мою думку, цей фільм нікого не залишить байдужим.
− Дякую за цікаву розмову. Чекаємо на ваші нові роботи.
Розмову вела Тетяна Рубан
