Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Отець Анатолій — військовий капелан Церкви відкритих сердець із міста Буча, який побував за час проведення АТО в усіх гарячих точках протистояння: Дебальцевому, Слов’янську, Золотому і під Маріуполем. Волонтерську діяльність розпочав у травні 2014 року. Один із засновників волонтерського руху «Бучанська варта».
Капелан розповів АрміяІnform про місію священника, особливості роботи із військовими. А передусім про війну, що змінює людей.
У кожного є власний біль і душевні рани
— Брате Анатолію, наскільки потрібна в українській армії духовність?
— Так, звісно потрібна. Я ще не бачив жодного атеїста на передовій. А якщо вони і є, то це до першого серйозного обстрілу. Війна багато на що очі відкриває. І людину змінює докорінно.
— Чи багато військовослужбовців звертаються до військового священника по допомогу, чим це мотивовано?
— Так, багато. Найбільше, для чого потрібен капелан на фронті, це для того, аби існувала змога виговоритися перед тим, хто може вислухати.
Я дуже багато слухаю людей. Вимір історій йде на сотні чи навіть тисячі. Тому що, коли приїздиш на передову, з тобою навіть сам командир поговорити хоче, сповідатися. Потім офіцерський склад, рядові бійці. Спілкування йде увесь час. У кожного свій біль і душевні рани.
— Важко доводиться?
— Служба військового капелана нелегка. Бо він — духовний батько для бійців. Важко ще й тому, що він мусить збирати у своєму серці тягар важкого переживання, яким діляться з ним. Чи то на фронті, чи в тилу, чи під час сповіщення про смерть Воїна і в подальшій роботі з сім’єю. Усе це дає тягар та додає сивого волосся. І таких періодів у мене вже сотні… На жаль.
‑ Чи просили вас відпустити гріхи за вбивство?
До прикладу, розповім історію про військового, який звернувся з такою проблемою. Якось він підійшов і каже: «Знаєш капелане, за що переживаю? Я кадровий офіцер, усе життя служив. І зараз розумію, що виконую свою службу. Я вбиваю. І розумію, що мені це треба робити, тому що я військовий. Але усвідомлюю небезпеку того, що мені це сподобається. Тому обов’язково, коли повернуся додому, я піду до свого священника, про це помолюся, поділюся з ним тим, що непокоїть». Я вислухав його і сказав: «Для чого тобі, брате, чекати ротації, коли поїдеш додому? Навіщо чекати, носити в собі проблему? Коли можна зараз помолитися й простими словами попросити в Бога, щоб він дав нормальне духовне здоров’я. Бо ніхто з нас не створений для того, щоб убивати. Але вони мусять це робити, тому що покликані захищати».
Інша справа, якби хтось говорив, скільки він убив і цим би пишався, ‑ оце вже справді проблема.
Хоч і вбиваєш ворога, проте навіть у кадрового військового може бути моральна травма. І коли він цим ділиться, йому стає легше. Ми разом помолилися, чоловік просто сказав: «Боже, я не хочу те носити в собі, проте мушу це робити і ти це знаєш». І Бог дав полегшення. Офіцер відслужив і поїхав додому. Пізніше передзвонив і говорить: «Я приїхав додому, зі мною все гаразд, не відчуваю моральної травми, нормально сплю. Був у свого священника, подав молитовну потребу. Але те, що ми з вами поговорили тоді, дало такий спокій на душі, впевненість, що я на правильному шляху».
Не залишайте родини наодинці з горем
— Наша місія — психологічна. Особливо вона потрібна у післявоєнний період. Нещодавно в село Пісківка неподалік Бучі ми привезли загиблого бійця — Олександра Сивка, якому не виповнилося і двадцяти років. Мама Валентина навіть і не знала, що він на фронті, думала, що син на заробітках.
Для сім’ї це велике горе. Ми його ховали, я вручав Валентині посмертну медаль сина. Відтоді минуло вже понад півтора року, і ми з нею постійно спілкуємося. Якось вона сказала: «Добре, що ви з’явилися в той момент горя, я взагалі не знала, що робити. Ви пояснили простими словами дуже складні речі. Лише тепер починаю розуміти всю сутність питання ‑ чому мій Сашко так вчинив, і чому так сталося».
Так, сім’ям загиблих допомагають і з похованням, різною підтримкою. Але що робити з ними потім, коли минає час після трагедії? І на це питання ніхто не дає відповіді. Навіть ми. Головне — постійно спілкуватися з людьми. Ці групи, до яких війна прийшла в дім, духовно підтримуємо, відправляємо на реабілітацію до Іспанії, США. Прагнемо адаптувати в соціумі, щоб вони не залишалися наодинці зі своїм горем.
На публічних заходах у Бучі часто звертаюся до громади і кажу: «Всі знають родини загиблих. Після зібрання підійдіть до них, обніміть і скажіть слово „дякую“. Це для них дуже важливо».
Якщо все зберігати в собі, буде велика біда
— Чи завжди військові погоджуються на спілкування?
— Дуже багато слухаю, не проводжу якихось суперлітургій. Розумієте, це не є церква. Проте коли поряд стоїть військовий капелан у такому самому однострої, але без зброї, людина, готова допомогти, це заслуговує на повагу. І тоді люди з тобою починають говорити, часто розповідаючи такі речі, що стає моторошно. Однак вони мусять висловлюватися. Бо якщо все те зберігати в собі, буде велика біда.
Я був свідком випадку, коли бійці вступили у контактний бій і утримували позиції під селищем Піски. Дружина одного з військових у цей час телефонувала чоловікові. Коли той наважився підняти слухавку, вона накричала, мовляв, що він там робить, коли вдома хворі діти, бракує коштів. Вимагала повернення додому і пошуку «нормальної роботи». Боєць зайшов за ріг приміщення, витягнув зброю й застрелився.
Тому для того, щоб таких випадків не було, в Бучі створені й діють курси з того, як підготувати родину, як спорядити чоловіка чи дружину до бойових дій, як зберегти сім’ю, щоб було порозуміння. Ось тут виникає багато питань. Зараз готуємо сім’ї тих, хто збирається йти до армії. Ми разом із військовим комісаром спілкуємося з батьками і дружинами майбутніх воїнів.
Місія добра
— Ви активний учасник волонтерського руху «Бучанська варта», що виконує місію добра і турботи про кожного. Розкажіть про його роботу.
«Бучанська варта» — це служіння цілої команди волонтерів, серед яких і я. Цю діяльність розпочали навесні 2014-го. Допомогу для військових і добровольців збирали всім містом. Бізнесмени, фермери, пересічні громадяни, пенсіонери та школярі допомагали, хто чим міг. У соцмережах, ЗМІ ми зверталися до народних депутатів, чиновників, бізнесменів, активних громадян із проханням допомогти війську. Нині волонтерський рух міста охоплює широке коло людей різних професій та статку. Ми завжди з’ясовуємо потреби бійців, що перебувають на передовій, знаходимо способи вирішення. Також у кожну посилку вкладаємо дитячі малюнки і Новий Заповіт, молитовники, ікони.
Практично все, що доправляємо на схід, потрапляє на передову — тобто туди, де служать наші земляки із Бучі та Приірпіння. Ми допомагатимемо їм доти, доки останній ворог не покине нашу землю.
Під час аеророзвідки бійці Харківського прикордонного загону виявили замасковану бойову машину піхоти противника.
Унаслідок російського обстрілу села Моначинівка Куп’янського району загинула 57-річна місцева мешканка.
Кадрові військовослужбовці, правоохоронці, ветерани війни, учасники бойових дій та інші пільгові категорії можуть придбати через ПриватБанк житло в іпотеку у Чернівцях та області з додатковими пільгами.
Агенція оборонних закупівель підписала контракт з українським підприємством на постачання військової техніки, а Державний оператор тилу — на закупівлю речового майна.
Війська рф застосовують проти українських захисників газоподібні речовини. Використання зброї такого типу — це порушення законів ведення війни.
Президент України Володимир Зеленський сьогодні представив нового керівника Служби зовнішньої розвідки Олега Іващенка.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…