Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Рома — двометровий офіцер-десантник. Сьогодні ми з ним у групі контролю. У наші обов’язки входить перевірка варти, парку, їдальні у частині. Ми в ППД, ротації на Схід ще чекають на нас…
— Женя, розпишешся за мене в їдальні.
Невеличке порушення, на яке із задоволенням погоджуюся. До перевірки їдальні півгодини. Розмова йде неспішна. Коли замовкаємо, в кабінеті чутно, як цокає настінний годинник.
Рома згадує 2014-й. Уважно слухаю, намагаюся запам’ятати деталі.
— Ну, дали йому «Богдана», якоїсь там степені за ці підбиті танки… Так ми тим же займались…
Йдеться про відомого офіцера-десантника. Рома без образи і заздрості порівнює його з собою. Каже, що так вся війна тоді і йшла:
— Мені Люба теж телефонує, каже: Рома, тут чеченці в село заїхали. Питаю, де стали? Вона називає. Набираю Мішу, даю координати. Михайло кидає туди снаряд. Усе. Увечері з Луганська з лікарні дзвонить знайома, каже: Рома, що ви там зробили, тут повний КамАЗ двохсотих привезли. Отак і цей майор ті танки накрив…
Я ніколи не бачив Рому в «парадці». Навіть не знаю, чи є у нього нагороди. Але впевнений, з орденами у парадній формі він був би красенем.
Час від часу повторює, що не знає досі, як живий лишився.
— В аеропорту, як тільки все почалося… Забігаю у зал, і різко — на підлозі танкіст без голови. Я — ухх! Вперше в житті таке побачив. Загиблий наш перший…
Рома ставить на стіл банку тушонки. Запрошує мене. Каже, щоб я не переживав, бо «ти вже в нашій сім`ї, Женя».
— Не знаю… я завжди у формі ходжу. Люблю її носити. Ще до училища мріяв військовим бути.
…Через півроку я в АТО. Пізно ввечері дзвінок від Роми. «Як справи, Женя, розказуй». Заляканий секретчиками і контррозвідниками, перший тиждень на Сході, починаю щось мимрити в слухавку.
— Женя, ми в 2014-му телефоном вогонь коректували. Поставили російські сімки і вперед, — чую його сміх у слухавці. — Тому не бійся, кажи.
У Роми відмінний настрій — його скоро відправляють в АТО.
Якось він зізнався, що легше в окопі з автоматом, ніж з розслідуваннями, наказами й розпорядженнями.
У ППД восени 2015-го він зайшов після наради в наш крихітний кабінетик:
— Сьогодні Комінтернове без єдиного пострілу взяли, а ми тут з цими розслідуваннями!! — із силою кинув стос документів на стіл.
…У їдальню я сходив. За Рому розписався. Через годину — йти перевіряти варту.
Весь день до цього Роман їздив військкоматами, агітував вступати на службу в тоді ще ВДВ. Солодко потягується на розкладушці:
—Женя, і на варті розпишись за мене. Очі геть злипаються …
Його величезне тіло повертається набік.
Пройде ще місяць, і Рома своїм рішенням назавжди змінить моє життя. Він увійде у наш крихітний кабінетик, поголеною головою торкаючись лампи під стелею, і скаже:
—У вівторок їдеш в АТО.
