Інформаційне агентство Міністерства оборони України
UA

Про війну грузинів-українців

9 Серпня 2019
Про війну грузинів-українців

За цю війну спілкувався із десятками громадян Грузії, які прибули в Україну, щоб боронити її від навали росіян. Грузини — вояки природжені й ніколи в бою задніх не пасуть. Але цього разу, пам’ятаючи про нашу підтримку їхньої держави у війні з Росією, вони билися вдвічі натхненніше.

Розповім про зустрічі з двома. Ці чоловіки отримали громадянство України. Літній батоні Андро пішов воювати в 2014-му, вже маючи на руках наш паспорт. А молодший Резо отримав громадянство через рік участі в бойових діях на Донбасі.

«Я НЕ ХОЧУ, ЩОБ РОСІЯНИ ВКРАЛИ В МЕНЕ ДРУГУ БАТЬКІВЩИНУ»

Район Авдіївки, шахта «Бутівка». Весна 2015-го.

Командир взводу лейтенант Олександр Олешко на моє прохання веде позиціями до старшини, розповідаючи:

— Минулого тижня нам дуже дісталося. За один день (дату так зразу не згадаю) по нас поклали сто сорок два танкові і гаубичні снаряди. Одначе наші хлопці вирахували й підбили танк, бронетранспортер і зенітну установку бойовиків на мобільній базі. Хоч там що, а стріляти вміємо. Ще й старшина розстарався…

Сашко раптом хапає мене за руку, підштовхує до укриття. Перечікує хвильку й підводить до кремезного, з розкішною сивою бородою чолов’яги характерної кавказької зовнішності. Чесно кажучи, мене зворушили ті гордість й неприхована повага, з якою він відрекомендував літнього бійця: «Оце і є наш старшина батоні Андро.» Спілкуємося.

До підписання Мінських угод на наші позиції за добу лягало в середньому тисяча мінометних, артилерійських і реактивних мін і снарядів

— Можна сказати, що у нас нині дуже тихо, — явно іронізує батоні. — До підписання Мінських угод на наші позиції за добу лягало в середньому тисяча мінометних, артилерійських і реактивних мін і снарядів, рахувати безперервні обстріли зі стрілецької зброї або гранатометів узагалі немає сенсу. А сьогоденна «тиша» для нас — це відсутність обстрілів із «Градів». Усе інше лупить дотепер.

Само собою цікавлюсь особистими мотивами, які спонукали його взяти в руки зброю у такому віці. Цитую відповідь майже дослівно:

«Я народився в Сухумі. Пережив грузинсько-російську війну. На додаток росіяни вкрали в мене малу батьківщину — рідну Абхазію. Не хочу, щоб подібне повторилось у моїй новій Вітчизні. Вже маю дружину — киянку, ми народили двох доньок. Хочеться зупинити росіян тут, на Донбасі, щоб ця гидота не розповзлася далі. Але ще дужче кортить погнати окупантів назад…»

Ми поклали цілу купу «карапузиків» із батальйону «Восток»

Старшина зі взводним ведуть мене по укріпленнях далі. На деяких напрямках їхні позиції з ділянками активних дій бойовиків розділяє відстань у… тридцять п’ять кроків! А прихованих підходів у чагарникових хащах і по ярах тут хоч греблю гати! Але чоловіки охоче розповідають про особливості власної тактики бою в таких умовах:

«Ви за нас не хвилюйтеся, ситуація завжди під контролем. Усі околиці нашпиговані нашими вибуховими сюрпризами, вороженьки про це знають. Позавчора вони заходили в атаку з лівого флангу через „зеленку“. Так, ми ні разу не вистрілили, просто задіяли керований фугас, і атаки як не бувало. А на початку минулого тижня йшли на нас от звідси, де ми стоїмо. Наприкінці бою гадам вдалося підійти на відстань кидка гранати. Тільки от кинути її вони не встигли. Ми поклали цілу купу „карапузиків“ з батальйону „Восток“. Тіла віддали десантникам в Авдіївку для обміну на наших загиблих, яких ще знаходять в Донецькому аеропорту» (нагадую — це події 2015 року).

РЕЗО ПІШОВ НА ВІЙНУ, КОЛИ МОЛОДШОГО БРАТА ПОЛОНИЛИ РОСІЙСЬКІ НАЙМАНЦІ

Донецький напрямок. Зима 2016-го.

Резо Циклаурі понад рік провоював у складі десантної бригади. Він народився й виріс у сільській Грузії, строкову відслужив прикордонником в грузинській армії. До України приїхав погостювати на прохання молодшого брата Сандро, який через родинні обставини давно отримав наше громадянство й служив контрактником у Збройних Силах України.

На війну Резо пішов добровольцем після того, як Сандро потрапив у двомісячний полон. Утім про бої і власні подвиги, яких, зі слів його командирів, було чимало, Циклаурі навідріз відмовився говорити. Скромність також національна риса грузинів.

А от про молодшенького оповідав із захопленням: і полон витримав як справжній чоловік, і курсантом Військової академії в Одесі став.

До речі, про брата він розповідав… чистою, без жодного натяку на акцент, українською мовою!