Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Сьогодні у Залі пам’яті Міноборони — родини загиблих 9 серпня п’ять років тому: солдата 95-ї окремої аеромобільної бригади Віталія Галянта та молодшого сержанта 1-ї танкової бригади Сергія Титаренка.
Про те, якими бійці залишились у пам’яті рідних і як вони з Небес допомагають своїм близьким, — у АрміяInform.
— Світла дитина, відкрита. В дитинстві слухняним був таким, навіть покарати не було за що, — розповідає, не ховаючи сліз, мати бійця Людмила Галянт. Вона приїхала з чоловіком, щоб побачити ім’я сина на сторінках Книги пам’яті. — У нас в родині двоє дітей. Було двоє… (плаче). Віталій старший за сестру на шість років. Так любив її, няньчив, коли була маленькою. Тепер його з нами немає…
— Стільки планів було в нього, аж серце крається. Навчався на механіка, поступив на еколога, згодом підписав контракт з військом, прослужив усього рік. Хотів одружитися, але не дожив до весілля всього тиждень… Головне і передчуттів, що станеться біда, в нас не було ні в кого. Ми готувалися до весілля. Про те, що наш хлопчик зник, ми дізналися від його коханої. Саме відтоді відліковую для себе чорний час, — говорить мати.
— Побратими розповіли про те, що його підрозділ був на завданні того дня. На зустріч хлопцям виїхав БТР з нашими розпізнавальними знаками, тож ніби ніщо не натякало на небезпеку. Аж раптом — постріл. Як з’ясувалося згодом, це були бойовики, які відібрали нашу техніку. Хлопців важко поранило. Віталій став витягати пораненого поруч бійця, але не встиг… загинув сам. Його бездиханне тіло так і залишилося на полі.
Родина дізналася пізніше, що бойовики забрали його мобільний телефон. Вони зв’язалися з ними, як кажуть, годували обіцянками про повернення, запевняли до останнього, що живий.
— Дев’ять страшних місяців ми шукали його. Стільки очікування і жаху одночасно пережили, не побажаєш і ворогові. Спілкувалися з бойовиками лише через СМС. Ми розуміли: його вже немає в живих, проте до останнього вірили в диво. Я думала у відчаї: «Хоча б тіло синочка віддали». Згодом стали вимагати викуп. Звичайно, ми заплатили і повернули його додому, але… мертвим.
Після поховання сина, мати бійця очолила спілку учасників АТО у себе в районі. Людмила Анатоліївна продовжувала розшукувати зниклих бійців. Так ще десять хлопців удалося повернути і поховати на рідній землі.
Розповідає, що нині син з нею завжди поруч — у її серці, дуже допомагає з Небес, навідуючись у снах.
— Хочете вірте, хочете ні, сниться тільки тоді, коли біда. Попереджає про нещастя. Уві сні питаю його: «Ти живий, хлопчику мій?» і тримаю його за руку, а він біжить. Бачу, що поспішає, і каже: «Мамо, я біжу, терміново потрібно попередити наших…» Я йому: «Так шоста ранку ще, зарано, тож немає там нікого…» Того ж дня дізналися, що загинув хлопець з нашого району і саме о шостій ранку. Я товаришую з його мамою. Проте так сталося, що наші хлопці ніколи не пересікалися в житті й навіть не бачилися. Дивно, зустрілися, мабуть, на Небесах…
А не так давно важко захворіла моя сестра. Ми всі дуже хвилювалися. Він прийшов уві сні й сказав: «Не хвилюйся, все буде гаразд, виживе. Запевняю: все буде добре». Все так і склалося, дякувати Богові…
Син допомагає з Небес, а його друзі — на землі. Побратими не залишають нашу родину. Приїжджають, присилають подарунки до свят, запросили на відпочинок біля моря. Головне — не забувають його…
Р.S: Батько Віталія так і не зміг поділитися спогадами про сина та пережитими почуттями. Ком у горлі, сльози в очах, просто немає слів. Біль втрати у близьких неймовірно сильний…
Тетяна Анатоліївна приїхала до Зали пам’яті з Чернігівської області. Мати Сергія Титаренка каже, що її син був дуже добрим і веселим. Хлопці називали його «Кузнєчик», бо оптиміст по життю, в бою ніколи не падав духом, завжди підбадьорював побратимів.
Жінка каже, що бачила дивний сон за тиждень до його загибелі. До неї прийшов священник, аби відспівати його. Прокинулась у холодному поту. Мабуть, уже тоді доля посилала знак…
Ще вчора, 8 серпня 2014-го, він святкував день народження, наступного дня — його не стало. Йому було всього 22 роки… Поранення несумісне з життям. Помер у кареті швидкої.
— Сергій вів щоденник. Мені його повернули побратими після загибелі. Писав у ньому про бої, життя на війні. Про те, що «земля така тверда, що спати неймовірно незручно…», — плаче мати. — Було там і про неймовірний біль від втрати побратима — артилериста, який загинув саме у день його народження. А 9 серпня 2014 року — в день його смерті — останнім рядком у щоденнику промайнуло: «Цей день просто проклятий для мене. Проклятий…»
Перечитую щоденник часто і завжди плачу. Батько Сергія приїхати сьогодні не зміг. Він у лікарні, переніс уже дві операції. Проте до нас приїдуть побратими сина. Вони у нас щороку в цей день.
Якщо він чує нас зараз, а він чує, я впевнена, скажу йому так: «Люблю до нестями тебе, мій Кузнєчик. Повертайся до мене хоча б у снах, більше мені нічого і не треба….»
Технологічно-оборонний стартап AIM Defense з австралійського Мельбурна уклав контракт з Військово-повітряними силами країни на постачання лазерних установок для боротьби з безпілотниками.
Згідно з указом Президента України Володимира Зеленського № 143/2022, хвилина мовчання проводиться щодня о 9:00, її оголошують у всіх засобах масової інформації.
У ніч на 29 березня противник завдав потужного ракетного-авіаційного удару по об’єктах паливно-енергетичного сектору України, застосувавши різні типи ракет та ударні БПЛА. Усього ворог задіяв 99 засобів повітряного нападу, з яких 84 були знищені українськими захисниками неба.
У Черкаській області внаслідок ракетного обстрілу рф є влучання по об'єкту енергетичної інфраструктури.
Загалом протягом ночі та під ранок сили протиповітряної оборони знищили над Дніпропетровською областю 24 повітряні цілі.
Протягом минулої доби, 28 березня, противник вкотре обстрілював Херсонщину, внаслідок атаки 1 людина загинула, ще 8 — дістали поранення.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…