На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
Сьогодні вітчизняна кіноіндустрія почала випуск цікавого продукту – про українське військо. Фільми хочеться дивитися, цим історіям віриш, а головне – ці події відбуваються в Україні.
Генеральний продюсер міжнародного продюсерського центру «Фор-пост» полковник запасу Олександр Дріз розповів кореспонденту АрміяInform про цикл нових документальних фільмів про Збройні Сили України, які спрямовані на підвищення позитивного іміджу української армії, та поділився планами на майбутнє.
– Олександре Яковичу, Ви добре знаний військовий тележурналіст, автор передач на військову тематику, автор сценаріїв та продюсер документальних фільмів про війну, тож не дивно, що ідея про створення циклу документальних фільмів про Збройні Сили України «Бойові родини» належить саме вам. Як виникла ідея створення такого проєкту, що Вас надихнуло?
– Ідея створення проєкту виникла у 2014 році, на початку війни, коли Збройні Сили України були у важкому стані, а потім почалось їхнє відродження. Коли відбулись перші перемоги на фронті, ми побачили вже іншу армію, яка змінила своє обличчя, стала на «європейські, натовські рейки». Головне те, що «колишній наш брат і друг» виявився найжорстокішим ворогом. Це, безумовно, потребувало інформаційного супроводу діяльності Збройних Сил України.
Після звільнення зі Збройних Сил, я на деякий час відійшов від військової тематики. Займався соціальною темою – профорієнтаційними програмами. У мене був соціальний проєкт на Першому національному каналі «Місце під сонцем» – це своєрідна телегра, де ми обирали професії та займалися працевлаштуванням. Ще тоді мені хотілося показати всю специфіку професії військових. Але на той час це було не в рамках діяльності Міністерства праці та соціальної політики…
Відтоді я думав про те, що військовий фах, військові професії треба прославляти. Особливо під час війни. Тоді і виникла ідея створення таких проєктів, тим паче, що кожна бригада, кожне бойове формування в ті часи започатковували власну корпоративну культуру – з’являлись свої символи, шеврони, прапори, гімни. Деяким із них такі гімни створювали відомі виконавці, як-от гурти «The ВЙО», «Гайдамаки», «Козак Сістем». І це стало ще однією складовою до мотивації створення подібного проєкту. А потім, коли вже стали з’являтися, під час бойових дій, військові родини, тобто ті бійці, які воювали в бригадах, і ті бійці, які починали служити, вже гуртувалися навколо тих знамен і навколо бойового шляху цих бригад. Ось тоді остаточно вималювалася структура такого проєкту.
Безумовно, ідею я обговорював і з іншими фахівцями, котрі займалися цією тематикою. Тож, коли Український культурний фонд оголосив конкурс на проєкти в телевізійному жанрі, ми подали свій проєкт на конкурс і перемогли.
Важливу роль також відіграло й те, що довгий час займався створенням військового кіно, це зовсім новий напрямок, і в мене вже був значний доробок фільмів про війну.
Ось так цей проєкт став можливим. Ми спільно з Головним Управлінням морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, безпосередньо з першим заступником начальника управління Олегом Бойком, за активної підтримки начальника Управління зв’язків із громадськістю ГШ ЗСУ полковника Богдана Сеника, розробляли цей план висвітлення бригад. Спочатку планували зробити п’ять серій, взявши за основу життя п’яти бригад, та потім, зважаючи на те, що в серіалах існує чотирисерійна структура, вирішили зробити документальний серіал, відповідно, про життя чотирьох бригад.
– Які саме бригади були вибрані для зйомок? Чому саме вони?
– Найгероїчніші у нас сьогодні десантно-штурмові війська, бригади та підрозділи яких брали участь у бойових діях на Луганщині, Донеччині. Потім – морська піхота, бійці якої гідно захищали честь держави в Криму, біля селища Широкиного, міста Маріуполя, а також «бог війни» – артилерія.
У кожній бригаді ми планували освоїти три основні локації – це місце постійної дислокації, полігон і зона бойових дій, де вони виконують бойові завдання.
Окрема частина в серіалі відведена родинам військовослужбовців, сімейним династіям, родинним традиціям.
Телевізійний цикл «Бойові родини» розраховано на чотири серії по 25 хвилин. Кожна із серій присвячується окремому роду військ і конкретній бригаді цього роду військ. Кожен фільм відображає внутрішню корпоративну культуру певного роду військ, особливості бойового шляху і людей даної бригади. Покаже корпоративну культуру колективу і «бойові родини», – тих людей, які сьогодні проходять службу в бригадах і тих, хто її вже завершив. І нарешті – боєздатність, їхня професія, яка є унікальною у кожній із цих бригад. І наскільки вони готові виконувати свої завдання у бойовий час – про це також піде розповідь у фільмах.
Крім того, це рекламний продукт, розрахований для запрошення молоді на строкову і контрактну службу. Тому цей серіал буде активно використовуватися не тільки на телебаченні, а й у військкоматах і будинках офіцерів для визначення напрямку професійної діяльності та пропаганди служби у Збройних Силах України.
– Цикл документальних фільмів «Бойові родини» буде розрахований тільки для військових установ? Чи доцільно його було б поширювати у школах, для патріотичного виховання молоді?
– Так, безумовно. Кіно – це дієвий інструмент популяризації позитивного іміджу української армії. Це якраз і є профорієнтацією для випускників старших класів у школі, перед якими постає тема вибору професії.
– Ваше особисте враження під час зйомок фільмів про бойові дії на Сході країни?
– Кожен фільм залишає в моєму серці свій неповторний слід. Всі події фільму я переживаю з героями дуже глибоко, адже саме я потім несу головну відповідальність як перед глядачами, так і перед замовниками. З величезною повагою завжди ставлюся до героїв всіх своїх фільмів і відчуваю свій борг перед ними. І саме цей борг я намагаюсь повернути їм у вигляді готового кінопродукту, який прославляє їхні подвиги та вчинки. Не просто було працювати з колективом фільму «Висота 307.5». Особливо з героями, тому що вони на собі перенесли весь жах тих подій і хотіли, щоб ми дуже влучно передали всю драматичну ситуацію того бою і їхні відчуття. Бій під Санжарівкою 25 січня 2015 року – це, певно, найжорстокіший бій за всю сучасну війну, коли вороги наших бійців давили танками в окопах. Такого в жодному воєнному конфлікті не було.
Головний герой Олександр Зозуляк вижив, але пережиті події залишили в його душі дуже глибокий біль, адже танк проїхав по ньому двічі і його дивом врятували бойові побратими Борис Лисий та Руслан Халілов. Олександр Зозуляк показав свій незламний дух і практично в безнадійній ситуації не тільки повернувся до активного життя, а став срібним призером світу в «Іграх Нескорених» зі стрільби з луку.
Все це настільки надихає і окриляє мене та всю знімальну групу, що хочеться робити для цих людей свято за святом. До речі, є вже плани повезти цих героїв до Брюсселя і презентувати наш фільм у штаб-квартирі НАТО та в ЄС.
– Наскільки сьогодні фільми про армію є актуальними для українців, особливо для сучасної молоді?
– Безумовно, фільми про війну є дуже актуальними для молоді. Проте питання в тому, як молодь їх сприймає? По-різному… Якщо говорити про кінопрокат, це складна річ. Тут попит на тему армії досить невеликий.
Але якщо ми показуємо фільми для іншої категорії – курсантів чи офіцерів, які навчаються у військових вишах – безумовно, дуже велика увага.
Якщо говорити про цивільне населення – то тут увага до таких фільмів, на жаль, теж є невеликою. Більш активно сприймають фільми про армію та війну мешканці Сходу країни. Коли ми робили прокат у місті Бахмуті, Луганській і Донецькій областях, то помітили, що їхні глядачі активніше ходять на перегляди та кожного разу просять, щоб більше привозили таких картин.
І такі фільми – це все-таки ідеологічна зброя. Вони мають працювати. Сьогодні люди на Сході України бачать тільки інший бік, те що їм демонструє Росія. І вони хочуть бачити наш продукт, нашу точку зору.
– Хто є головним героєм у ваших фільмах?
– Це може бути як одна персональна історія, людина про яку йдеться у картині, або група героїв – бійців-захисників.
– Як Вам працюється з колегами по знімальному майданчику?
– З колегами мені працювати досить комфортно. Тому що вони є фахівцями дуже високого ґатунку. Це люди, у яких є відповідна освіта та великий досвід роботи в кіно. Особливо хочу розказати про мою головну помічницю Надію Грачову, яка є в нас креативним продюсером та продюсером кіновиробництва. З її появою в наших лавах, фільми, які ми створили, відразу отримали фестивальну перспективу. Їх високу якість відмітили всі – як фахівці та експерти, так і звичайні глядачі. Слід зазначити, що проєкт «Бойові родини» не є кінопродуктом, він здобув перемогу в номінації телепродуктів. Тому він дещо відрізняється від документального кіно.
Над ним працюють люди з телебачення, дуже кваліфіковані фахівці. Приміром, канал «1+1» – там рівень професіоналів набагато вищий від інших каналів.
Тому ми підбираємо найкращих. Особливо для військової тематики дуже важливо те, щоб ці люди були на війні. Співавтор сценарію та режисер циклу Євгенія Цвєтанська як кореспондентка «ТСН» на війні вже п’ятий рік, вона ж була режисером нашого фільму «Висота 307.5». До цього вона зробила власний фільм «Кіборги Луганського аеропорту» та допомагала нам у зйомках фільму «Луганський форпост», який демонстрували на каналі «1+1», а тепер до Дня Незалежності вийде на інших каналах.
У нашій команді є лінійний продюсер Юлія Вернігор, яка раніше працювала на ICTV та режисер монтажу Марина Польшина, відома як режисер найкращих шоу на каналі СТБ. Я дуже радий співпраці з Ольгою Михальченко, керівником управління постпродакшин компанії «1+1 продакшн», яка нам надає постійну творчу та технічну допомогу у створенні всіх наших фільмів, ну і, звичайно, дякуючи величезній роботі генерального директора компанії «Міжнародний продюсерський центр «Фор-пост» Олени Дріз, більшість наших творчих планів перетворюються на реальний кінопродукт.
– Які у Вас плани на майбутнє, над чим будете працювати?
– Наразі ми запускаємо у прокат новий документальний фільм «На Схід», який плануємо виводити на фестивальні майданчики. Цей документальний фільм був знятий без прикрас, як спостереження за війною. Коли люди протягом чотирьох років їздили у район бойових дій і знімали одних і тих же бійців-добровольців, їхні військові будні, бій, особисте життя. Продюсер та оператор Сергій Тахмазов, режисер Вадим Єрмоленко. Крім того, готується до прокату повнометражний документальний фільм «Вибір», присвячений протистоянню ВМС ЗС України російській агресії, починаючи з 1992 року і до наших днів. Головний герой фільму – адмірал Микола Жибарєв, який у 1992-му вивів з-під контролю росіян легендарний СКР-112, що згодом став першим кораблем ВМС ЗС України. А 2014 року, вже будучи командувачем берегової охорони Держприкордонслужби, він вивів усі кораблі і катери прикордонників на українську територію з Криму. Цей фільм ми також плануємо представити на тематичних фестивалях як в Україні, так і за її межами.
Також сьогодні для участі у 12-му конкурсі Держкіно ми підготовували проєкт документального фільму «33», в якому мова йтиме про визволення Дзержинська, нині – Торецьк. Фільм розповідає про подвиг тридцяти трьох «морських котиків» під командуванням капітана 1 рангу Едуарда Шевченка, які повністю визволили місто від сепаратистів.
Подано на конкурс і два фільми героїко-патріотичного спрямування. Це «Евакуація» – про евакуацію поранених із поля бою на Дніпропетровщині та кінопроєкт «Прихована війна. Третя світова». Тут мова піде про сучасну кібервійну, яку Росія нав’язала всьому світові, а Україна стала першим випробувальним майданчиком у цьому протистоянні.
– Дякую Вам, Олександре Яковичу, за цікаву розмову. Чекаємо на ваші нові роботи.
