Одним із напрямів його діяльності є забезпечення харчування для військовослужбовців. Також у сфері його відповідальності — речове забезпечення в нашій армії. Що вже зроблено за цей період…
«Українець Артем Бараненко отримав особливу відзнаку – Меч найкращого закордонного випускника Королівської академії сухопутних військ Великої Британії в Сандгерсті!». Ця новина першою з’явилась на фейсбук-сторінці Посольства Великобританії в Україні…
Той факт, що за понад 20-річну історію навчання українців у британському військовому виші Артем став першим нашим співвітчизником, який отримав таку високу відзнаку, є більш сенсаційним для оточуючих, аніж для нього самого. За своєю природою хлопець не любить зайвої публічності, доволі скромний та виважений. Він каже, що головною метою було не отримання почесної відзнаки кращого іноземного кадета, а здобуття якісної військової освіти та поліпшення знання іноземної мови.
Нині ми пропонуємо читачам Інформаційного агентства АрміяInform інтерв’ю з Артемом Бараненко, курсантом випускного курсу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
– Артеме, як ти потрапив на навчання за кордон?
– Як мені пізніше розповіли, всі мої оцінки моніторили з першого по третій курс навчання в нашій Академії. Потім складав іспити з фізичної підготовки, математики тощо. Тобто, проходив своєрідний відбір серед інших кандидатів на поїздку до закордонного військового вишу. Останній іспит був з англійської мови. Трішечки нервував, адже необхідно було отримати не нижче 5,5 балів. Я ж набрав 6 балів. А вже через три тижні мені сказали: «Можеш збирати документи для навчання у Великобританії».
«Іспит з англійської здав на відмінно, але в Англії нікого не розумів»
– Як тебе зустріла Англія? Якою ти її побачив?
– Спочатку я дещо зніяковів. Адже гадав, що добре володію англійською. Втім, чи не одразу зрозумів, що я її не знаю. Не дивуйтеся, я просто не розумів людей, з якими спілкувався. Річ у тім, що у Великобританії досить багато діалектів. До прикладу, шотландський чи ірландський. Це все треба було збагнути, осмислити.
Дещо важкою була для мене адаптація. Ні, не до культурних, побутових особливостей чи мешканців, а саме до спілкування іноземною мовою. Але вже після першого етапу навчання почав розуміти англійців, після другого – досить успішно з ними взаємодіяв, а наприкінці навчання вже вільно спілкувався.
– А що саме сприяло адаптації?
– По-перше, те, що я дуже хотів вивчити англійську мову. Вільно нею володіти – моя мрія ще зі школи. Це і був мій основний стимул. А тут така нагода: потрапив у мовне середовище. По-друге, щоб збільшити словниковий запас, більше читав книжок англійською, слухав аудіокасети та дивився англомовні кінофільми.
– Артем, розкажи більш детальніше власне про курс навчання. Приміром, вражають світлини твого перебування на полігоні…
– Взагалі навчання передбачало, скажімо так, проходження трьох курсів: «Junior Course» – молодший, «Intermediate Course» – середній та «Senior Course» – завершальний. Так от, на «Junior Course» надають початкову базу знань, яка дозволяє вижити в екстремальних та бойових умовах, вчать обслуговувати себе, забезпечувати свої потреби, орієнтуватись на місцевості.
На «Intermediate Course» вже більше уваги приділяється роботі у складі підрозділу, передусім взводу. Навчають, як маневрувати. Водночас, відбувається відтворення програми з «Junior Course».
А «Senior Course» передбачає вивчення вже більш вагомого та складнішого матеріалу, приміром, тактики дії піхотного взводу у міській місцевості. При цьому, інструктори завжди враховують бойовий досвід, набутий британцями в Іраку та Афганістані. Усе навчання відбувалося за стандартами НАТО.
«Під час навчання всі роботи перевіряли спецпрограмою на плагіат»
– Зізнайся, важко було навчатись?
– Скажу так – непросто! Наведу такий приклад: ми повинні були написати есе на 2,5 тисячі слів. А для цього необхідно було опрацювати велику кількість друкованого матеріалу та у мережі інтернет. При цьому суворо забороняється копіювати будь-яку інформацію для своєї роботи. Ти маєш це все «перетравити» та описати так, як розумієш. Потім всі роботи за допомогою спеціального програмного забезпечення ретельно перевіряють на … плагіат. У моїй роті сім кадетів не пройшли цю перевірку з першого разу і змушені були повністю переписувати есе. На це вони витратили щонайменше тиждень часу. Водночас, до них застосовували додаткові дисциплінарні заходи. До прикладу, порушники повинні були з’явитись у будь-який, встановлений командуванням час, у призначеному місці і мати бездоганний зовнішній вигляд. Ось таке покарання…
– У Великобританії ти мав ексклюзивну можливість пересвідчитися, що собою уявляють стандарти НАТО. Що найбільше вразило?
– Насамперед, там на дуже-дуже високому рівні перебуває діджиталізація всіх процесів, тобто широко використовуються новітні технічні досягнення, особливо у галузі інформатизації. У Великобританії існує навіть спеціальний армійський веб-портал «MOD», де кожен військовослужбовець має свій рівень доступу, відповідно до посади, звання чи статусу. Там вони знаходять усю необхідну інформацію, довідкові матеріали, конспекти тощо для навчання, служби, й, навіть, подальшої кар’єри. Не впевнений, що таке є в Україні.
По-друге, не все, як у нас зазвичай кажуть, залежить від фінансових спроможностей, більше – від самих людей. Важко сперечатись, що матеріальний чинник – важливий стимул. Однак, у Великобританії дуже ефективна політика щодо залучення молодих людей до служби в армії, зокрема до навчання у Королівській академії сухопутних військ у Сандгерсті. Потенційних військовослужбовців там готують ще зі школи.
– Артем, відомо, що разом з тобою навчалися ще тридцять військовослужбовців із 22 країн світу. Як складалися ваші стосунки?
– Ми контактували виключно на позитиві. Я дуже близько потоваришував з хлопцями з Катару, Об’єднаних Арабських Еміратів, Бахрейну, Йорданії, Республіки Чад. Надзвичайно цікаво було спілкуватись з представниками Афганістану, зокрема дізнатись про те, що відбувається в їхній країні. Адже в новинах, як правило, подається дозована інформація, вони ж розповідали значно більше.
А військовослужбовець зі США цікаво обґрунтовував, у чому полягає різниця між тактикою ведення бойових дій американської та британської армій. Тож, я дізнався, що тактика підрозділів армії США більше налаштована на вогневу міць, а британська – на маневр.
Саме таким чином я отримував безцінний досвід під час спілкування у мультинаціональному середовищі.
– Під час навчання всі іноземні кадети одягали однострої британської армії. Це означало, що ви були в абсолютно рівному статусі по відношенню до англійських кадетів?
– Нас називали «International Officer Cadet». Різниця полягала лише у тому, що нас не залучали на заняття зі специфічних дисциплін, де розглядались, наприклад, особливості укладання контракту чи фінансового забезпечення у британській армії тощо. Так би мовити, вільний час ми використовували на вивчення інших предметів .
Знаєте, що вразило? За нами не було жорсткого контролю щодо навчального процесу. Це західний підхід, коли дають завдання, яке необхідно виконати у визначений термін часу. Якщо тобі це не вдалось, очікуй на певні неприємності. Тобто, розрахунок йде на чітке усвідомлення тими, хто навчається, відповідальності за здобуття фаху.
Відверто кажучи, не було такого, щоб хтось з нас чогось не виконав. Всі дуже добре розуміли, куди і для чого потрапили.
«Довелось варити борщ та смажити деруни»
– Пригадай щось цікаве, окрім навчального процесу…
– Запам’ятався захід «International Dinner Night» (авт. – «міжнародна вечеря»). Це був одинадцятий тиждень навчання, коли ми представляли кухню й традиції своїх країн. Я хоч і не маю значних кулінарних навичок, втім також намагався здивувати: приготував борщ та деруни. Окрім того, за сприяння нашого Посольства у Великобританії, частував колег стравами із місцевого українського ресторану: котлетами по-київськи, варениками, ошийком тощо. Не буду приховувати, просто «на ура» розійшлись також українська горілка та сало (сміється).
Також у форматі нашого підрозділу відбувалось «Platoon Dinner Night» (авт. – «взводна вечеря»), «Company Dinner Night» (авт. – «ротна вечеря»). Це традиційне британське застілля у неформальній обстановці.
– Артеме, як у твоїй особі сприймали Україну іноземні колеги? Чи знають вони, що відбувається в нашій державі?
– Прикро визнавати, але деякі хлопці, переважно з країн Близького Сходу, взагалі не знали про Україну. Водночас, британці надзвичайно щиро підтримують нас. Вони вважають, що наша держава неодмінно повинна бути у складі Європи. Що від цього буде краще не лише Україні, але й самій Європі.
– Як себе зарекомендували інші іноземці з військової точки зору? Чи виявися їхній досвід цінним для тебе?
– Насправді, у нас не було достатньо часу взаємодіяти один з одним. Оскільки всіх навчали британці, нам доводилось вивчати їхню військову тактику. Але під час останнього польового виходу до нашої роти доєднали американський взвод. Я ж був призначений на досить високу посаду – заступника командира роти. Це найвища посада, яку міг обіймати іноземний кадет.
Власне тоді мені довелось розбиратись у тактиці дій підрозділів армії США, адже я віддавав накази. Та американці все одно діяли так, як звикли. Довелось ретельно проаналізувати ключові відмінності, знайти ефективні шляхи вирішення цієї проблеми, адаптуватись самому та підлаштувати американський взвод під мої вимоги. Згодом мене поінформували, що саме через те, що я досить успішно впорався із виконанням обов’язків у цій посаді, й був відзначений нагородою, а саме Мечем.
– Цікаво дізнатися про взаємовідносини між командирами (начальниками) та підлеглими у британській армії?
– Там надзвичайно велика роль відведена сержантському складу. Британського сержанта називають «спусковим гачком». Саме він здійснює контроль за дисципліною, внутрішнім порядком, скеровує підлеглих на виконання завдань. А офіцер, у першу чергу, слідкує за навчанням та загальним добробутом кадетів, пише звіти для подальших кадрових рішень. До речі, такі звіти відіграють дуже важливу роль у кар’єрному зростанні військовослужбовців.
«Полірував «берці» до тих пір, поки сержант не побачив на них своє відображення»
– Як у них організовані побут та дисципліна?
– Цьому тут надають особливу увагу, зокрема на початку навчання. До прикладу, у центральному коридорі приміщення, де ми мешкали, були спеціальні плакати, що ілюстрували, як необхідно слідкувати за одягом, як правильно застеляти ліжко. Сержанти суворо слідкували за цим, навіть використовували лінійку, аби відміряти, чи все відповідає стандартам.
На другому курсі вже було легше. Тим не менш, від нас завжди вимагали дотримання порядку. Порядок має бути завжди і у всьому! Дуже прискіпливо оглядають стан взуття. Так на свої парадні «берці» я витратив загалом близько 30 годин, поліруючи їх до блиску. Сержант підходив, дивився і якщо не бачив у них свого відображення, то брав спеціальний наждачний папір, затирав і наказував полірувати знову. Тож я вкотре брав крем для взуття, накладав близько 15 шарів і вже тоді починав полірувати.
Мені, як українцю, британська сторона виплачувала стипендію близько 150 фунтів. Це небагато, але я перебував на повному забезпеченні країни, що приймала. Жив один у кімнаті, обладнаній всіма необхідними меблями. Санвузол та душ загальні. Харчування там досить пристойне та різноманітне. Періодично готували страви різних кухонь світу.
– Наскільки розвинена інфраструктура британської військової академії у Сандгерсті?
– Гарне запитання. Там все спонукає до навчання. Наприклад, якщо ти хочеш займатись спортом, то спортзали там відчинені 24/7. Якщо вважаєш, що тобі необхідно піти позайматись у спортзалі чи побігати о третій годині ночі, можеш вільно це робити. Також там є басейн, який працює щоранку 4 рази на тиждень.
Мені дуже сподобалась академічна бібліотека. Декілька разів я замовляв потрібні мені видання, але у фондах їх не було. Тож працівники замовляли їх чи купували і я мав можливість по них готуватись до занять.
– Розкажи про нагороду, яку ти отримав за успіхи у навчанні.
– Нагорода називається «International Sword» і її традиційно отримує кращий іноземний кадет. Рішення про відзначення нею ухвалює безпосередньо керівник військової академії за результатами навчання, участі у польовому вишколі, успішне складання заліків та іспитів. Безмежно пишаюсь, що цьогоріч саме мені випала нагода отримати цю почесну відзнаку.
– Чи було суперництво серед іноземних кадетів, щоб її отримати?
– Суперництво, якщо чесно, було шаленим. Особливо на останньому етапі навчання, на «Senior Course». Тоді вже відчувалось, хто хоче її здобути. Насамкінець, окрім поодиноких винятків, майже всі кадети значно активізувались, щоб показати себе якнайкраще. Коли ж ця відзнака дісталась мені, задоволені були всі, мені казали: «Так, ти дійсно її заслужив!»
– Артеме, окрім здобутих знань, чи була нагода поділитись власними досвідом та навичками, які ти здобув за час навчання у Національній академії сухопутних військ?
– В Україні я здобуваю фах артилериста, а у Великобританії навчався за загальновійськовим напрямом. Тому навички, які отримав раніше в нашій Академії, досить вдало використовував, коли мова йшла саме про застосування артилерії умовним противником. До слова, командиром мого взводу була британська офіцерка-артилеристка. Вона не раз помічала, що на рахунок застосування чи протидії артилерії, я знав більше, аніж вони збирались нас навчити.
– І наостанок, що би ти хотів порадити своїм колегам – курсантам в Україні? Можливо, ти знаєш таємницю, як потрапити на навчання за кордоном?
– Все насправді просто. Читайте якомога більше, загартовуйте себе фізично, вчіть іноземні мови, вдосконалюйте свої лідерські якості щодня і щохвилини. Використовуйте кожну мить, аби зробити себе кращим. Все у ваших руках. Повірте, не треба бути особливим, щоб досягти значних висот. Необхідно просто невпинно йти до своєї мети.
Бесіду вів підполковник Антон Миронович, начальник прес-служби Національної академії сухопутних військ
