Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Ці два слова здатні зупинити будь-кого. За деякими оцінками міжнародних експертів, під землею у 60 країнах світу знаходиться понад 110 млн мін. У цьому трагічному списку через «миролюбну» політику нашого східного сусіда є і Україна. Перш ніж перейти до опису мін, які застосовують росіяни на Донбасі, зробимо невеличкий екскурс в історію створення цієї грізної й підступної зброї та її використання.
Воістину вибухова еволюція
Уперше міни масово застосувала у 1277 році імператорська армія Китаю проти монголів. Через 300 років міни використовували і в Європі. Піонером став іспанський солдат Педро Наваро. Слово міна походить від французького «підкоп», рудник і тепер є у багатьох мовах світу. Прогрес призвів до створення сучасних мін.
У 1830 році британець Бікфорд розробив вогнепровідний шнур. Через 16 років німець Шенбейн винаходить піроксилін. А ще за рік італійці створили рідкий нітрогліцерин, і зрештою всесвітньо відомий Альфред Нобель винайшов капсуль-детонатор на основі гримучої суміші. Всі згадані винаходи викликали технічну революцію у вибуховій справі.
Ці винаходи дозволили американському генералу Габріелю Рейнсу розробити міну, застосовану під час громадянської війни у США в 1862 році у битві при Йорктауні проти конфедератів. Ця міна показала високу ефективність, стала поштовхом для копіювання й розробок цієї зброї.
Незадовго до Першої світової війни німці значно вдосконалили міну Рейнса. Першими німці винайшли протитанкові міни. У 1929-му в Німеччині розроблено дебютну сучасну протитанкову міну круглої форми.
Одразу після масового застосування мін на полях битв для боротьби з ними почали шукати методи їх знешкодження. Законодавцями мод стали французи, які у 1918 році для розмінування мінних полів використали техніку. До танків чіпляли плуг, який допомагав у розмінуванні.
Незадовго до початку Другої світової війни у 1939 році в Польщі Юзеф Косацкі винайшов ручний металошукач, зразок якого і техдокументацію вивезли у Великобританію. Британці одразу оцінили винахід і заповзялися виробляти металошукачі тисячами. Вперше їх масово застосували для розмінування під Ель-Аламейном у Лівії.
Варто згадати, що під час Другої світової війни тільки Радянська Армія застосовувала 40 типів мін. На радянсько-германському фронті обидві сторони використали понад 200 млн. мін. А точну кількість мін, використаних у минулу Світову війну встановити неможливо, оскільки багато їх виготовили кустарним способом.
Мінно-фугасний чинник воєнних втрат
Високу ефективність мін підтверджують і сучасні конфлікти.
У 1970-му американці у В’єтнамі на мінах втратили 70% бронетехніки та 30% особового складу. В 1973 році під час арабо-ізраїльської війни 20% бронетехніки втрачено від мін. В Афганістані радянська армія від мін втратила 25% особового складу. У Чечні втрати росіян від підривів на мінах і фугасах становили майже 70% втрат. Втрати американців у Іраку від підривів на мінах і фугасах сягнули 50% загальних втрат.
В історії сучасних війн є курйозний випадок, коли лише одна думка про те, що попереду наступаючого підрозділу є мінне поле, призвела до поразки. 4 грудня 1971-го 38-й кавалерійський полк і 206-та піхотна бригада пакистанської армії, які мали 65 танків, 138 БМП та бронемашин, 2800 особового складу атакували індійську армію в районі Лонгевале у штаті Джаму і Кашмір. З індійського боку оборону тримала рота Альфа Пенджабського полку, налічуючи 120 солдат і невеликий загін прикордонників. На початку бою, що розгорівся затемна, індуси підбили з протитанкових засобів десяток пакистанських танків. Це призвело до неправильної оцінки ситуації пакистанським генералом і його підлеглими, які вирішили: танки вибухають на мінах. І призупинили наступ до світанку. Скориставшись цією помилкою, індуси далі нищили ворожу техніку. Вранці прикордонників і пенджабців підтримала індійська авіація, що завершила розгром. Вражає результат бою. Пакистан втратив 36 танків і понад 100 одиниць бронетехніки, 200 солдат. Індуси – двох солдат, джип і 6 верблюдів.
Вороги піхоти
Україна через російську агресію займає перше місце у світі за кількістю загиблих внаслідок вибухів мін. Це підтвердив представник ООН в Україні Ніл Вокер. Ми входимо у першу трійку країн за забрудненням території мінами. Росіяни застосовують проти населення і ЗСУ протипіхотні, протитанкові та спеціальні міни, до яких входять міни-пастки, міни-сюрпризи, запалювальні, сигнальні й інші. Далі розповімо про деякі протипіхотні міни.
Перша міна, на яку звертаємо увагу читача, – ПМП – протипіхотна кульова натискної дії. Завдяки своїй мініатюрності й використанню патрона типу ТТ, гучного вибуху від спрацювання міни немає. Солдат, наступивши на цю підступну міну, не завжди розуміє, що поранення отримано саме від неї, а не від вогню противника. Особливо під час бою. Вражаючим елементом тут слугують патрони 7,62х25 мм ТТ. Після того, як людина наступає на міну, під впливом тиску ноги на кришку міни, приводиться у дію ударно-спусковий механізм. Куля, яка вилітає зі ствола, в момент проникнення у стопу солдата захоплює в ранковий канал забруднені фрагменти підошви взуття. Крім того, в рану проникають порохові гази патрона. Поранений самостійно пересуватися не може, потребуючи термінової госпіталізації.
міна ПМН
Міна ПМН – протипіхотна міна натискної дії. Ураження заподіюється за рахунок руйнування нижньої частини ноги (стопи) внаслідок підриву заряду в момент наступання ногою на натискну кришку. Міна має неофіційну назву «Чорна вдова». Зазвичай при підриві відривається повністю стопа, якою солдат наступав на міну, а друга нога може теж зазнати сильних ушкоджень. Ударна хвиля достатньо великого заряду вибухівки (0.2 кг тротилу) позбавляє людину свідомості, висока температура вибухових газів може спричинити значні опіки нижніх кінцівок.
Міна має пластмасовий чи гумовий корпус, це ускладнює її виявлення. Встановлюється як на грунт, так і в грунт, у сніг, вручну або розкладається засобами механізації. Завдяки матеріалу корпусу термін бойової роботи необмежений. Може комплектуватися засобом унеможливлення знешкодження.
Міна ОЗМ-3 – протипіхотна осколкова кругового враження, вистрибуюча, подвійної дії. Може застосовуватись як міна натяжної дії, як керована або ж одночасно натяжної дії та керована. Ураження відбувається осколками корпусу міни при підриві на висоті 40-140 см від поверхні землі після підкидання її пороховим вибивним зарядом, який спрацьовує тоді, як людина, зачепившись ногою за дротяну розтяжку, висмикує чеку детонатора, або ж з пульта управління надійде електроімпульс на запальник вибивного заряду. Термін бойової роботи міни не обмежено. Висока чутливість детонатора робить знешкодження міни вкрай небезпечним.
ОЗМ-3 створена на базі германської міни Другої світової війни Sprengmine. Вистрибуючи вгору, міна вибухає над поверхнею і уражає осколками навіть лежачих на землі людей. Встановлюється вручну в грунт чи сніг. Крім ОЗМ-3 противник використовує сучасніші її модифікації – ОЗМ-4, ОЗМ-72, протипіхотний осколковий боєприпас ПОБ «Пилка» й інші.
Універсальний мінний загороджувач УЗМ-К
Майже 13 тисяч мін за один захід
Наразі російська армія використовує 97 типів різних мін – як застарілих, так і сучасних розробок. Міни встановлюють як вручну, так і за допомогою універсальних мінних загороджувачів. Приміром, взвод із трьох машин ГМЗ-3 (гусеничний мінний загороджувач) за 30 хвилин здатен поставити однорядне протитанкове мінне поле по фронту до 3 км, або трирядне шириною 830-1100 метрів. Новий російський універсальний мінний загороджувач УЗМ-К на базі КАМАЗ-63501 за один бойовий вихід здатен перевезти і відстріляти 180 касет з необхідними боєприпасами. Він може споряджатися різними касетами. Щоб зрозуміти небезпеку такої техніки, наведемо приклад. УЗМ-К споряджено касетами КСФ-1, кожна з яких уміщує 72 протипіхотні міни ПФМ-1 (неофіційна назва «лепесток»). За один захід здатен дистанційно встановити 12960 мін. Також міни встановлюють за допомогою артилерії, авіації і БПЛА.
Міна – не тільки грізна зброя, а й сильний психологічний чинник, який впливає на військових. Підрозділ, який попав на мінне поле, несе не тільки втрати, а й перебуває в сильному стресовому стані. Кожен розуміє, що може загинути чи зазнати ушкодження не тільки від дій противника, а й від власних дій. Вивчати міни доцільно не тільки інженерним підрозділам, а всім, хто перебуває в місцях бойових дій для того, щоб не стати їхніми жертвами. На завершення нагадуємо: справа розмінування не любить дилетантів і самоучок. Це справа професіоналів, які мають необхідний рівень знань та навиків.
